розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2016 року у складі судді Карпінської Ю. Ф. та на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2016 року у складі суддів Якименко М. М., Стеблюк Л. П., Колоса С. С.,

Публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") 24 грудня 2015 року подало позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 21 587,51 гривень.

Позовна заява обґрунтовувалася тим, що 22 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 1500 гривень на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, станом на 30 листопада 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 21 587,51 гривень, яка складається з : 13 113,28 гривень - заборгованість за кредитом, 6481,37 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 726,79 гривень - заборгованість по комісії за користування кредитними коштами, 250 гривень - штраф (фіксована частина) та 1016,07 гривень - штраф (процентна складова).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

У своїх висновках у рішенні суд першої інстанції виходив з того, що Умови і Правила надання банківських послуг не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 22 вересня 2008 року, так як відповідач їх не підписував, а також, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що в них містилися умови про підвищення відсоткової ставки в подальшому.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, та тим, що позивачем не було доведена факту ознайомлення відповідача з Умовами і правилами надання банківських послу, що викладенні в окремому документі, а також згоди на підвищення відсоткової ставки банку в подальшому.

Представник Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - Сокуренко Н. В., 02 вересня 2016 року подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2016 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, що Умови і правила надання банківських послуг, які додані до позовної заяви, є складовою договору, що підтверджується підписом у заяві позичальника, крім того відповідачем частково виконувалися умови договору по сплаті відсотків за користування кредитними коштами.

Суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2017 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Згідно із статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 частини першої Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (1618-15) , передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 27 грудня 2017 року передано до Верховного Суду.

Суд перевірив в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Під час визначення підстав касаційної скарги в частині доведення й обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права суд зобов'язаний врахувати визначені в законі межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені в чинній статті 400 ЦПК України. За вказаною нормою права під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 22 вересня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з якими позивач надав відповідачу кредит у розмірі 1 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на залишок заборгованості, а відповідач прийняла на себе відповідні зобов'язання щодо порядку повернення грошових коштів банку, що підтверджується заявою позичальника, за умовами кредитного договору.

Відповідачем кредитні зобов'язання перед ПАТ КБ "ПриватБанк" частково виконувалися.

Умови і правила надання банківських послуг до кредитного договору від 22 вересня 2008 року не містять підпису відповідача.

Крім того заява позичальника від 22 вересня 2008 року не містить домовленості сторін щодо підвищення відсоткової ставки та сплати щомісячної комісії.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК).

Частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Суд першої та апеляційної інстанції вірно встановили, що між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання заяви позичальника, у якій указано, що вона разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складає між сторонами кредитний договір. За умовами якого позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Крім того, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 визнала наявність за собою заборгованості як у позичальника по кредиту, систематичною сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

Враховуючи викладене, суди належним чином та у повному обсязі не дослідили зібрані у справі докази не з'ясували обставин справи, а встановленим обставинам надали невірну правову оцінку, та не врахували, що наявність боргу за кредитним договором та розрахунок, наданий банком, позичальником не спростовані, та не надані суду належні та допустимі докази про виконання ним умов указаного кредитного договору, які б відповідно до вимог статті 599 ЦК України свідчили про припинення зобов'язання його виконанням, проведеним належним чином.

Натомість, зазначені Умови не містять дату, коли вони були складені, а також в них відсутні підписи відповідача, а позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували про те, що саме ці Умови і правила є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту.

Також у пункті 5.3 Умов вказано, що банк при зміні тарифів зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до ведення змін проінформувати клієнта, у тому числі про витяг по картрахунку відповідно до п. 4.9 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови.

Як встановлено судами та слідує з матеріалів справи, останні не містять доказів того, що банком направлялось позичальникові повідомлення про збільшення відсоткової ставки, яке позичальник отримав.

Такі висновки суду першої та апеляційної інстанції цілком узгоджується з правової позицією висловленої у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Не дослідивши зібрані у справі докази, суди першої та апеляційної інстанції зробили передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, що повною мірою не відповідає встановленим обставинам та призводить до їх невірної оцінки. Таким чином суди при розгляді справи не дотримались вимог ст. 212 ЦПК України, в редакції чинній на час постановлення рішень, що оскаржуються, не дослідили докази, необхідні для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та наявні в справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням встановлених обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, обґрунтовуючи відхилення або врахування кожного доказу, з'ясувати, чи порушено право, за захистом якого особа звернулась до суду, встановити розмір зобов'язань за усіма складовими.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариство комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 червня 2016 року скасувати.

Справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судові витрати за перегляд справи в касаційній інстанції в розмірі 1461,60 гривень.