розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг,

22 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа № 572/1762/15-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг. 15 липня 2016 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг залишено без руху з мотивів несплати судового збору та надано п'ятиденний строк для усунення зазначених недоліків позовної заяви. 08 серпня 2016 року на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з заявою про усунення недоліків позовної заяви. 12 серпня 2016 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг повернено з мотивів невиконання ухвали від 15 липня 2016 року, а саме внаслідок несплати ОСОБА_2 судового збору за подання позову.

17 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду міста Києва з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року про повернення позовної заяви, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. 30 серпня 2016 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з мотивів несплати судового збору. 08 вересня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Апеляційного суду міста Києва з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги. 12 вересня 2016 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва продовжено процесуальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме сплати судового збору. 26 вересня 2016 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Апеляційного суду міста Києва з повторною заявою про усунення недоліків апеляційної скарги. 29 вересня 2016 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_2 визнано неподаною та повернуто.

11 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року. В касаційній скарзі ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. Водночас, з 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України від 22.05.2015 № 484-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" (484-19) , яким статтю п'яту Закону України "Про судовий збір" (3674-17) викладено в новій редакції з виключенням зі змісту цієї статті приписів стосовно пільг споживачів про звільнення їх від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Проте цим Законом не були внесені зміни до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . У зв'язку із чим, оскільки стаття 5 Закону України "Про судовий збір" не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, зокрема статтею 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

15 січня 2018 року ОСОБА_2 надав пояснення до касаційної скарги, в яких підтримує доводи викладені в касаційній скарзі, наводить перелік ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в яких послідовно була підтримана правова позиція про звільнення споживачів від сплати судового збору у всіх інстанціях. Також акцентує увагу на необхідності застосування статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Як свідчить аналіз матеріалів справи, при постановленні оскарженої ухвали, судом не застосовувалася стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Стосовно застосування статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" висловлені правові висновки, які містяться в постановах Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17.

Аналіз висновків, які містяться у постановах Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17 дозволяє стверджувати, що вони досить суперечливі. З однієї сторони, Верховний Суд України акцентував увагу на тому, що " Закон № 484-VIII (484-19) є спеціальним законом у питаннях звільнення від сплати судового збору. Стаття 5 цього закону передбачала безумовне звільнення від сплати судового збору споживачів, але внаслідок викладення статті 5 цього Закону в новій редакції згідно із Законом № 484-VIII (484-19) споживачі на сьогодні відсутні в переліку осіб, що мають пільги щодо сплати судового збору у всіх судових інстанціях". З іншої - зробив висновок про те, що "споживач, право якого порушене і який у зв'язку саме з цим подає позов, відповідно до статті 22 Закону № 3674-VI, звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції та має обов'язок щодо сплати судового збору при вчинені відповідних дій у всіх інших судових інстанціях та у Верховному Суді України".

У свою чергу, це дозволяє серйозно сумніватися в передбачуваності застосування статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення призводить до порушень прав споживачів. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (Вєренцов проти України, № 20372/11, 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RНO PRADA проти Іспанії, № 42750/09, 93, від 21 жовтня 2013 року).

Системне тлумачення норм статті 5 Закону України "Про судовий збір" та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів"), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Причому звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленому рішеннях Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17).

Керуючись підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) , частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Передати на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду справу № 761/24881/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2016 року.