розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року у складі судді Рудської С. М. та на ухвалу апеляційного суду Волинської області від14 вересня 2016 року у складі суддів Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою на дії заступника начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Ганя А. Ф.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП №49152223 від 30 жовтня 2015 року про стягнення з нього виконавчого збору у сумі 28 080 грн 85 коп. із пропуском строку, передбаченого частиною шостою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року), а також тим, що він добровільно виконав рішення суду, у зв'язку з чим у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, тому, просив скасувати вказану постанову про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року у задоволенні скарги ОСОБА_4 на дії заступника начальника Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Ганя А. Ф. відмовлено.

Вказана ухвала мотивована тим, що порушення передбаченого частиною шостою статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року) строку для прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження не є підставою для скасування прийнятої відповідно до закону та в межах повноважень державного виконавця постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2016 року ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.

3 жовтня 2016 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 вересня 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди, відмовляючи у задоволенні скарги, не врахували, що державний виконавець з порушенням частини 6 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року) відкрив виконавче провадження про стягнення виконавчого збору 30 жовтня 2015 року - на четвертий день, а не на наступний день після завершення виконавчого провадження 26 жовтня 2015 року, а також, що рішення суду, на підставі якого видано виконавчий лист, ним виконано добровільно, у зв'язку з чим у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору.

10 жовтня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у даній справі.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року справу за скаргою ОСОБА_4 призначено до судового розгляду.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 грудня 2017 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах заявлених вимог у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою, пунктом 3 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) (в редакції 1999 року) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Судами встановлено, що 26 січня 2015 року за заявою стягувача ПАТ "УкрСиббанк" про примусове виконання виконавчого листа №161/3713/14-ц, виданого 30 жовтня 2014 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості в сумі 276 403 грн 54 коп. та 1397 грн 02 коп. судових витрат з кожного, державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було запропоновано добровільно виконати вимоги виконавчого документа у строк до семи днів з моменту винесення постанови до 2 лютого 2015 року та попереджено, що в разі невиконання рішення в наданий строк його виконання буде здійснено в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору в розмірі 10 % від суми стягнення та витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій.

У вказаний державним виконавцем строк для добровільного виконання вимог виконавчого листа ОСОБА_4 їх не виконав, у зв'язку з чим і на підставі частини другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року) прийнято постанову заступника начальника державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Ганя А. Ф. від 2 лютого 2015 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 28 080 грн 05 коп.

2 жовтня 2015 року ПАТ "УкрСиббанк" подав до відділу ДВС Луцького МУЮ заяву про повернення виконавчого листа без виконання.

26 жовтня 2015 року постановою заступника начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ виконавчий лист №161/3713/14-ц повернуто стягувачу у порядку пункту 1 частини першої статті 47 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року) та виділено в окреме провадження постанову про стягнення виконавчого збору і постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) (в редакції 1999 року) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 % суми, що підлягає стягненню. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Лише у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються (частина три статті 27 Закону). Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Враховуючи, що заступником начальника Другого відділу ДВС Луцького МУЮ були здійснені всі передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання рішення суду, передбачені статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року), зокрема, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, що підтверджено витягами є Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та витягом з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна; направлено запити до органів та установ, що реєструють майно та доходи фізичних осіб та 26 січня 2015 року прийнято постанову ВП № 46183143 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження (ас 39, 40-48).

З огляду на наведене доводи касаційної скарги щодо того, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_4 не виконав добровільно у встановлений державним виконавцем строк до 2 лютого 2015 року рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист № 161/3713/14-ц про стягнення кредитної заборгованості, а державним виконавцем вчинялися передбачені законом дії для його виконання.

У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції 1999 року) якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору (частина шоста статті 28 цього Закону).

Виконавче провадження з виконання рішення про стягнення з ОСОБА_4 кредитної заборгованості завершено на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону без виконання постанови про стягнення виконавчого збору у передбаченому законом порядку, у зв'язку з чим державний виконавець правомірно відкрив виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Порушення при цьому передбаченого частиною шостою статті 28 Закону строку для прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження не є підставою для скасування такої постанови.

ОСОБА_4, звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця, просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого провадження з підстав порушення передбаченого законом строку для її постановлення, проте, з наведених вище підстав оскаржувані ним судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, підстав для їх скасування немає.