розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області у складі суддів: Джуги С.Д., Кеміня М.П., Леска В.В. від 01 липня 2016 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 17 грудня 2012 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" укладено договір відступлення прав вимоги, згідно якого останній відступив позивачу вимоги по кредитному договору від 15 квітня 2008 року, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит на суму 300 тис. грн. Відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконувала. За боржником станом на 01 травня 2015 року наявна заборгованість у розмірі 841 709 грн 10 коп., а саме - за тілом кредиту - 297 222 грн, по відсотках - 371 592 грн 08 коп., пеня за 1 рік - 172 895 грн 02 коп., які позивач просив суд стягнути з відповідача.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2016 року у задоволенні позову ТОВ "Кредитні ініціативи" відмовлено.

Суд, першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що позивачем не подано доказів переходу його прав щодо відповідача за укладеним кредитним договором і не доведено його право вимоги; зобов'язання з повернення кредитних коштів припинилося, оскільки судовим рішенням від 27 жовтня 2010 року з боржника достроково стягнута вся сума заборгованості за кредитним договором; позивачем пропущено строки позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 01 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" заборгованість по відсоткам в розмірі 306 145 грн 83 коп. та 170 782 грн 64 коп. пені. У решті вимог відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив із того, що кредитний договір після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не був припинений, а відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує належним чином, докази про виконання судового рішення надані не були, отже з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" підлягають стягненню заборгованість за відсотками, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості, що передбачено умовами договору.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного в частині задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У решті рішення апеляційного суду до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, позивачем не подано доказів переходу його прав щодо відповідача за укладеним кредитним договором і не доведено його право вимоги; зобов'язання з повернення кредитних коштів припинилося, оскільки судовим рішенням від 27 жовтня 2010 року з боржника достроково стягнута вся сума заборгованості за кредитним договором; позивачем пропущено строки позовної давності та банком не надано розрахунку заборгованості щодо якого заявлено вимоги.

03 вересня 2016 року ТОВ "Кредитні ініціативи" подало заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначило, що судове рішення є законним і обґрунтованим.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом установлено, що 15 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позичальникові кредит у розмірі 300 тис. грн з кінцевим терміном повернення кредиту та процентів не пізніше 14 квітня 2017 року.

За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/чи процентів за неправомірне користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно (пункт 6.2 кредитного договору).

Пунктом 6.3 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 28% річних від простроченої суми, згідно частина другої статті 625 ЦК України).

17 грудня 2012 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ТОВ "Кредитні ініціативи" уклали договір відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до умов цього договору кредитор за кредитними договорами переліченими в Додатку № 1, змінюється з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (первісний кредитор) на ТОВ "Кредитні ініціативи" (новий кредитор).

Згідно витягу з Додатку № 1 до Договору про відступлення прав вимоги до переліку кредитних договорів переданих за вказаним договором входив також кредитний договір від 15 квітня 2008 року по якому позичальником є ОСОБА_1

У відповідності до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові у випадках, встановлених законом.

Отже, є правильними висновки апеляційного суду про доведення факту виникнення правовідносин позивача з відповідачем та переходу до позивача всіх прав та обов'язків кредитора за вказаним кредитним договором.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Відсутність реального і своєчасного виконання зобов'язання не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.

Судом установлено, що банк, у зв'язку із допущеною заборгованістю зі сплати кредиту, скористався своїм правом на пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" всю заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 364 780 грн 63 коп.

Доказів виконання вказаного судового рішення відповідачем не надано, тому зобов'язання вважається простроченим.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що 27 жовтня 2010 року ухвалено рішення у справі про задоволення вимог кредитора про дострокове стягнення заборгованості, яким позивач змінив строк виконання основного зобов'язання, і саме з набранням законної сили вказаним судовим рішенням почався перебіг строку позовної давності.

З указаним позовом позивач звернувся до суду у червні 2015 року.

Відповідач просив суд застосувати строк позовної давності щодо вимог позивача.

Правильними є висновки апеляційного суду про те, що доводи ОСОБА_1 про те, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки сторони у письмовій формі домовились про збільшення строку позовної давності відносно стягнення заборгованості за кредитом до десяти років (пункт 6.9 кредитного договору), що не заборонено статтею 259 ЦК України.

Так, у статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Кредитним договором не встановлено розмір процентів після спливу строку його дії, тому слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року № 6-1412цс16.

Задовольняючи позовні вимоги в зазначеній частині, апеляційний суд дійшов до висновку про стягнення процентів у розмірі, передбаченому договором, проте не звернув уваги на те, що стягнення процентів в такому розмірі поза межами договору (оскільки кредитором було змінено строк виконання основного зобов'язання, шляхом пред'явлення позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості) законом не передбачено. Так, вищезазначені положення закону залишилися поза увагою апеляційного суду, який не визначив розміру заборгованості з урахуванням процентів на рівні облікової ставки Національного банку України за користування кредитними коштами.

Крім того, суд апеляційної інстанції стягнув пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за 1 рік.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 13 своєї постанови "Про судове рішення у цивільній справі" у рішенні щодо грошових зобов'язань має бути висновок суду про розмір грошових сум та детальний порядок його обчислення за кожною з вимог (стягнення процентів, пені тощо).

При цьому апеляційним судом не наведено відповідних розрахунків, з яких він вважав, що саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню з відповідача, та не перевірено належним чином надані сторонами розрахунки щодо відсотків та пені.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлено всіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області 01 липня 2016 року скасувати в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам в розмірі 306 145 грн 83 коп. та 170 782 грн 64 коп. пені., справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду в частині, що скасована судом касаційної інстанції, втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.