розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2015 року у складі судді Бородовського С. О. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2016 року у складі колегії суддів Бойчука І. В., Вакарчук В. М., Горейко М. Д.,

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Міський комерційний банк" про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з 21 березня 2013 року був прийнятий на посаду заступника керівника Центру координації та інфраструктури банку ПАТ "Міський комерційний банк", а з 04 квітня 2013 року переведений на посаду начальника відділення № 63 у м. Івано-Франківську зазначеного банку. З серпня 2013 року без жодних повідомлень, правлінням банку йому зменшено розмір заробітної плати, у зв'язку з чим за період серпень-листопад 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 9 420,22 гривень.

ОСОБА_2 02 грудня 2013 року звільнено з роботи згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП. При проведенні остаточного розрахунку позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі за серпень-листопад 2013 року. У зв'язку з цим ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача суму заборгованості по заробітній платі в сумі 9 420,22 гривень за період з 01 серпня 2013 року до 30 листопада 2013 року, середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 02 грудня 2013 року до дня постановлення судом рішення.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 28 січня 2015 року позов задоволено, стягнуто з ПАТ "Міський комерційний банк" на користь ОСОБА_2 9 420,22 гривень суми заборгованості по заробітній платі за період з 01 серпня 2013 року до 30 листопада 2013 року, 107 663,04 гривень середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 02 грудня 2013 року до 28 січня 2015 року; стягнуто з ПАТ "Міський комерційний банк" в спеціальний фонд Державного бюджету України 1 170,80 гривень судового збору.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 червня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено за результатом розгляду апеляційної скарги ПАТ "Міський комерційний банк".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 24 червня 2015 року, зважаючи на неправильне застосування судами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , при визначенні заборгованості по заробітній платі, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 березня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду від 28 січня 2015 року залишено без змін.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погодився суд апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_2 з 21 березня 2013 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді заступника керівника Центру координації та розвитку інфраструктури ПАТ "Міський комерційний банк", а з 04 квітня 2013 року переведений на посаду начальника відділення № 63 ПАТ "Міський комерційний банк". Згідно з наказом № 131ОР від 27 серпня 2013 року "Про підсумки виконання планових показників затверджених на період з 01 січня 2013 року по 31 липня 2013 року" та встановлення планових показників на ІІ півріччя 2013 року" позивачу зменшено розмір заробітної плати на 15% з 01 серпня 2013 року за результатами виконання планових показників відділенням № 63 ПАТ "Міський комерційний банк" у м. Івано-Франківську. Розмір заробітної плати позивачу зменшено без завчасного попередження.

Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що оскільки Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , на який посилається апелянт, встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень випливає й підтверджено доказами, наявними у справі, що позивач ОСОБА_2 не був клієнтом банку, його вимоги не пов'язані з безпосередньою діяльністю банку, а стосуються захисту трудових прав, а отже ці правила не поширюються на зазначені правовідносини.

Скаржник звернувся з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на зазначені судові рішення. В обґрунтування вимог скарги посилався на такі доводи. Відповідно до наказу № 131ОР про зменшення заробітної плати за результатом незадовільного виконання показників відділеннями Західного регіону, шляхом надіслання на електронну пошту банку, згідно зі звичаями ділового обороту банку, цього наказу, ОСОБА_2 повідомлено в установлений законом строк та належним чином про зміну істотних умов праці. На думку скаржника, як наслідок, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з огляду на неприйняття до уваги вказаної обставини. Касаційна скарга не містить доводів щодо порушень судами першої та апеляційної інстанції порядку розрахунку заборгованості по належним позивачу виплатам.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 січня 2017 року відкрито касаційне провадження, у подальшому ухвалою цього ж суду від 19 липня 2017 року призначено до розгляду зазначену справу.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 6 Розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 30 листопада 2017 року № 2 (v0002780-17) початком роботи Верховного Суду визначено 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 36 ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІ (1402-19) "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Верховний Суд здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) в редакції Закону від 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд перевірив в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Судом встановлено й зазначене випливає з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права й правильним застосуванням судом норм матеріального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК), вірно застосувавши положення ст. ст. 115, 116, 117 КЗпП України, зробили правильний висновок про те, що ОСОБА_2 не було повідомлено в установлений законом порядок (стаття 103 КЗпП України) про зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення не пізніше як за два місяці, заробітну плату позивачу зменшено неправомірно, що призвело до виникнення в нього заборгованості, а отже у день звільнення ПАТ "Міський комерційний банк" не провело з позивачем повного розрахунку в належному розмірі.

Відповідно до частини 3 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно зі статтею 103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) , оскільки при зміні систем та розмірів оплати праці у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч. 3 ст. 32 КЗпП), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст. 103 КЗпП) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.

Суд має виходити з доведених та встановлених обставин, приведених судами першої та апеляційної інстанції, зокрема, в частині встановлення обставин, за яких відповідачем не здійснено належне повідомлення позивача про зміну систем та розмірів оплати праці у зв'язку з незадовільним виконанням показників відділеннями Західного регіону, введення нових або зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення (стаття 103 КЗпП України) не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження.

Посилання відповідача на повідомлення позивача електронною поштою відповідно до звичаїв ділового обороту банку підлягають критичній оцінці судом, який зобов'язаний виходити з того, що роботодавець зобов'язаний був довести до відома працівника про плановані ним зміни, що містяться у наказі № 131ОР від 27 серпня 2013 року "Про підсумки виконання планових показників затверджених на період з 01 січня 2013 року по 31 липня 2013 року" та встановлення планових показників на ІІ півріччя 2013 року" таким чином та у такий спосіб, щоб працівник був завчасно та повною мірою бути обізнаним про їх характер і зміст. Звичаї ділового обороту не можуть містити обов'язкового до застосування правила поведінки у досліджуваних трудових відносинах, що імперативно врегульовані правилами чинного законодавства. Доведення до відома працівника відомостей про запроваджувані істотні зміни в організації та оплаті праці мало бути здійснено в певній формі та в належному порядку, які могли б виключати неоднозначне тлумачення як характеру таких змін, так і обставин про їх повідомлення працівнику.

Надання копії зазначеного наказу ОСОБА_2 разом з позовом до суду не може свідчити про те, що позивач був обізнаний про видання цього наказу, а так само й про його зміст, саме за два місяці до введення його у дію. Доводи скаржника в цій частині були спростовані судами, оскільки названий наказ від 27 серпня 2013 року є й наказом про запровадження змін в оплаті праці, й одночасно актом застосування таких змін за минулий період часу, починаючи з 01 серпня 2013 року.

Інших доводів у касаційній скарзі не наведено та, як наслідок, висновків судів не спростовано.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, зважаючи на невстановлення цим судом порушень норм процесуального права й неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, беручи до уваги положення статті 410 ЦПК України, суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 89, 388- 389, 400, 402, 409- 410, 416 ЦПК України, статтями 32, 103, 115- 117 КЗпП України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" Оберемка РоманаАнатолійовича - залишити без задоволення.