розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у складі головуючого судді Демінської А. А. від 07 вересня 2016 року, та на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області постановлену у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 від 27 жовтня 2016 року

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) подало позовну заяву про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 05 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 67 000 дол. США зі сплатою 18% річних на строк до 04 серпня 2018 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за укладеним кредитним договором, того ж дня, між банком та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, за яким останній передав кредитору у заставу квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності позичальнику на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 1990 року. Разом з цим, позичальник належним чином взяті на себе кредитні зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2011 року було звернуто стягнення на вищевказану квартиру шляхом її продажу ПАТ КБ "ПриватБанк".

Підставою для звернення до суду з даним позовом послугувала та обставина, що особи, які проживають в іпотечній квартирі, на вимогу позивача, не бажають добровільно виселитися із вказаного жилого приміщення.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області 07 вересня 2016 року в позові ПАТ КБ "ПриватБанк" про виселення відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачів не може бути виселено зі спірної квартири без надання іншого житла.

27 жовтня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до чинного законодавства особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло не надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Однак, як встановлено у судовому засіданні, в іпотеку передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявлених банком позовних вимог є обґрунтованим, що також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 березня 2015 року у справі за № 6-39цс15.

У листопаді 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2016 року.

26 грудня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

10 травня 2016 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про виселення призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) . Відповідно до пункту 4 частини першої розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

18 грудня 2017 року справу за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про виселення передано до Верховного Суду.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, обґрунтовано тим, що суд при вирішенні справи мав застосувати норми Закону України "Про іпотеку" (898-15) , які є спеціальними та пріоритетними. Крім того, скаржник вказує про те, що місцевий суд мав з'ясувати до компетенції якого органу належить право надавати житло у випадку виселення та перевірити наявність вільних житлових приміщень у фондах житла для тимчасового проживання.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення у справі, дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із будинку, що є предметом іпотеки і на який звернуто стягнення, оскільки іпотечне майно не було придбано за рахунок кредиту. ПАТ КБ "ПриватБанк" вважає, що такий висновок не відповідає положенням статей 33, 40 Закону України "Про іпотеку".

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до положень статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першої та другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 05 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 67 000 дол. США зі сплатою 18% річних на строк до 04 серпня 2018 року.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за укладеним кредитним договором, того ж дня, між банком та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, за яким останній передав кредитору у заставу квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня1990 року.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2011 року, яке набрало законної сили, було звернуто стягнення на вищевказану квартиру шляхом її продажу банком.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2013 року ОСОБА_5 виселено із спірної квартири.

Також судами встановлено, що на час розгляду справи в суді першої інстанції, в іпотечній квартирі зареєстровано місце проживання усіх відповідачів.

Встановивши у справі, яка переглядається, відсутність у відповідачів іншого постійного жилого приміщення та прийнявши до уваги те, що в іпотеку передано квартиру, придбану не за рахунок отриманих кредитних коштів, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із вищезазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла.

Отже, у справі, яка переглядається, суди вірно застосували положення частини другої статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку".

Посилання скаржника на пріоритетність положень статті 40 Закону України "Про іпотеку" перед положеннями статті 109 ЖК УРСР є необґрунтованими, так як при вирішенні питання щодо виселення на підставі частини другої статті 39 Закону "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норми статті 109 ЖК УРСР.

Також необхідно зазначити, що посилання скаржника на те, що місцевий суд мав з'ясувати до компетенції якого органу належить право надавати житло у випадку виселення та перевірити наявність вільних житлових приміщень у фондах житла для тимчасового проживання, не ґрунтується на вимогах закону та не належить до обов'язків місцевого суду при вирішенні даного спору.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування вищевказаних норм є правильними і такими, що зроблені з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 березня 2015 року у справі за № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі за № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі за № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі за № 6-1731цс16.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів першої палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2016 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 18, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.