Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року у складі суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О.,

Шкоріної О. І.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Головне управління юстиції у місті Києві (далі - ГУЮ у місті Києві), про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті її батька ОСОБА_8 вона звернулась із заявою про прийняття спадщини та одержання свідоцтва про право на спадщину до нотаріальної контори.

Посилаючись на те, що нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру, ОСОБА_4 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що належала померлому ОСОБА_8 на праві власності.

У квітні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду з із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 1983 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 (мала спільні господарство та бюджет), а з вересня 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбу з останнім, після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що спірну квартиру придбано за спільні кошти,

ОСОБА_5 просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1983 року до 13 вересня 1996 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_5 спірну квартиру; виключити зі спадкової маси Ѕ частину квартири та визнати за

ОСОБА_5 право власності на ѕ частини квартири.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2015 року первісний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на ј частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 32,90 кв. м, житловою площею 16,60 кв. м).

У задоволенні інших вимог первісного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 32,90 кв. м, житловою площею 16,60 кв. м).

Виключено зі спадкової маси Ѕ частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 32,90 кв. м, житловою площею 16,60 кв. м), як майна, що не належало на день смерті спадкодавцю ОСОБА_8, який помер у місті Києві ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 32,90 кв. м, житловою площею 16,60 кв. м).

Визнано за ОСОБА_5 право власності на ј частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (загальною площею 32,90 кв. м, житловою площею 16,60 кв. м) у порядку спадкування за законом.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду міста Києва від 8 липня 2015 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 5 481 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення апеляційного суду міста Києва від 8 липня 2015 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року позов ОСОБА_10 до Восьмої Київської державної нотаріальної контори про визнання відмови від спадщини за заповітом від 12 січня 2013 року, зареєстрованої в книзі обліку спадкових справ за № 13, недійсною - задоволено. Визначено ОСОБА_10 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, тривалістю два місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Посилаючись на данні обставини, як нововиявлені, ОСОБА_5 просила суд задовольнити заяву.

Ухвалою апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що не можуть вважатись нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. Крім того, обставини, на які посилалася ОСОБА_5, на час розгляду справи були відсутні, оскільки рішенням апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2016 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_10 відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 листопада 2015 року визнано недійсною відмову

ОСОБА_10 від спадщини за заповітом, у зв'язку з чим останній відновив своє право на спадкування за заповітом, що виникло після смерті померлого ОСОБА_8 ОСОБА_5 зберегла своє право на обов'язкову частку на підставі статті 1241 ЦК України (у редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин), а ОСОБА_4 спадкодавцем усунута від спадкування вчиненим заповітом на користь ОСОБА_10 26 грудня 2017 року вказану цивільну справу передано на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 361 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення із заявою) рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 2-1) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1981 року № 1 (v0001700-81) "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" як ново виявлені можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановлення рішення, ухвали, постанови, але про них не знали і не могли знати заявник і суд (наприклад, виявлення факту, що сторона була недієздатною, угода чи актовий запис недійсні, що є або скасований заповіт на майно, наявність даних про недійсність розірваного судом шлюбу, вказівки Конституційного Суду України про преюдиціальність його рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів, пов'язаних із правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта тощо).

Таким чином, апеляційний суд вірно встановив, що до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору і які існували на час постановлення рішення, але про які не було відомо.

З підстав викладеного апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені в заяві обставини не можуть вважатися нововиявленими, оскільки на час розгляду справи вони не існували. Ухвалене після розгляду справи рішення місцевого суду, яким було встановлено обставини, що, на думку заявника, є нововиявленими, на час апеляційного розгляду справи було скасовано рішенням апеляційного суду міста Києва від 23 червня 2016 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.