Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Попович Галина Іванівна, товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатбудінвест", приватне підприємство "Інвестиції Маркетинг Консалтинг", про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежилих та жилих приміщень, визнання недійсними витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання права власності на жиле приміщення,

У жовтні 2006 року ОСОБА_5. звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Інвестиції Маркетинг Консалтинг" про визнання права власності на об’єкт інвестування.

Зазначав, що 8 лютого 2005 року між ним і приватним підприємством "Інвестиції Маркетинг Консалтинг" було укладено договір про пайову участь у будівництві, за умовами якого підприємство прийняло його в пайову участь у будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 і зобов’язалось передати йому у власність квартиру після закінчення будівельних робіт та здачі будинку до експлуатації, термін якої було встановлено - другий квартал 2005 року, а пайовик зобов’язався оплатити вартість квартири в два етапи: 80 процентів вартості в сумі 136 тис. грн. не пізніше чотирнадцяти днів після підписання договору, 20 процентів вартості квартири в сумі 34 тис. грн. після закінчення будівельних робіт.

Посилаючись на те, що підприємство взятих на себе зобов’язань щодо будівництва будинку не виконало, припинило фінансово-господарську діяльність, директор підприємства затриманий за шахрайство, а він сплатив 80 процентів вартості квартири, просив визнати за ним право власності на двокімнатну квартиру площею 72 кв. м у будинку АДРЕСА_1

У лютому 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5., приватного підприємства "Інвестиції Маркетинг Консалтинг", товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатбудінвест" про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві та визнання права власності.

Зазначав, що 11 лютого 2004 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатбудсервіс" було укладено договір про пайову участь у будівництві, відповідно до умов якого товариство прийняло його в пайову участь у будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 та зобов’язалось передати йому у власність квартиру після закінчення будівельних робіт та здачі будинку до експлуатації, термін якої було встановлено - третій квартал 2004 року, а пайовик зобов’язався оплатити вартість квартири в три етапи: 40 процентів вартості в сумі 55 200 грн. після підписання договору, 40 процентів вартості квартири в сумі 55 200 грн. не пізніше 1 березня 2004 року та 20 процентів вартості квартири в сумі 27 600 грн. після закінчення будівельних робіт.

31 травня 2005 року між ним і директором товариства було складено акт закінчення будівельних робіт.

Посилаючись на те, що він взяті на себе зобов’язання за договором про пайову участь у будівництві виконав і почав здійснювати ремонтні роботи у квартирі, проте товариством побудований жилий будинок не було введено в експлуатацію, директора товариства було затримано за вчинення шахрайських дій і йому стало відомо про позовні вимоги ОСОБА_5., просив визнати недійсним договір про пайову участь у будівництві, укладений 8 лютого 2005 року між ОСОБА_5. та приватним підприємством "Інвестиції Маркетинг Консалтинг", визнати за ним право власності на двокімнатну квартиру площею 72,26 кв. м у будинку АДРЕСА_1

У подальшому, доповнивши заявлені позовні вимоги, зазначав, що 18 травня 2006 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення літ. "А-3" за адресою: АДРЕСА_1, в якому проводиться реконструкція з прибудовою та надбудовою мансардного поверху.

12 березня 2007 року ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу провів відчуження квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4

Посилаючись на те, що під час укладення зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_2. ввів ОСОБА_3. в оману, оскільки надбудова мансардного поверху повинна була здійснюватись за рахунок вільних квартир, а квартира АДРЕСА_1 вільною не була, оскільки він як пайовик сплатив повну вартість квартири, і що зазначена квартира була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 усупереч ухвалі Шевченківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2006 року про накладення арешту, просив, крім іншого, визнати договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 18 травня 2006 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в частині відчуження квартири АДРЕСА_1 і договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 березня 2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4., недійсними; визнати недійсними витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3. в частині квартири АДРЕСА_1 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4; визнати за ним право власності на зазначену квартиру.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 1 вересня 2008 року позовну заяву ОСОБА_5. залишено без розгляду з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 2 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 23 березня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_1. задоволено: визнано недійсними договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 18 травня 2006 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в частині відчуження квартири АДРЕСА_1 і договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнано недійсними витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_3. в частині квартири АДРЕСА_1 та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4; визнано за ОСОБА_1. право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_4. просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3. підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_4 частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що під час укладення договору купівлі-продажу від 18 травня 2006 року, ОСОБА_2. ввів ОСОБА_3. в оману, оскільки не повідомив про право ОСОБА_1. на квартиру АДРЕСА_1, а під час укладення договору купівлі-продажу від 12 березня 2007 року відчужувана квартира АДРЕСА_1 перебувала під арештом відповідно до ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 13 листопада 2006 року, тому вказані договори купівлі-продажу слід визнати недійсними в частині відчуженні зазначеної квартири.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що 23 грудня 2003 року між ОСОБА_2 і закритим акціонерним товариством "Оріон" було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2. набув право власності на нежиле приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1

5 січня 2004 року між ОСОБА_2 і товариством з обмеженою відповідальністю "Карпатбудінвест" було укладено договір довірчого управління зазначеним нежилим приміщенням.

11 лютого 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатбудінвест" уклало з ОСОБА_1. договір про пайову участь у будівництві будинку АДРЕСА_1 за умовами якого ОСОБА_1. було прийнято у пайову участь у будівництво квартири загальною площею 72,26 кв. м у зазначеному будинку.

18 травня 2006 року ОСОБА_2. провів відчуження належного йому нежилого приміщення на користь ОСОБА_3.

Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 31 березня 2006 року було погоджено ОСОБА_2. подальшу експлуатацію самовільно реконструйованого нежилого приміщення з прибудовою та надбудовою мансардного поверху під багатоквартирний жилий будинок за умови отримання в управлінні архітектури та містобудування вихідних даних на проектування, розроблення через ліцензовану проектну організацію робочої документації та погодження її в установленому порядку, реєстрації будівництва в міській інспекції Держархбудконтролю, вирішення питання землекористування, оформлення в установленому порядку акта введення в експлуатацію.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 30 червня 2006 року встановлено факт володіння ОСОБА_3 на праві власності приміщеннями загальною площею 1 004,7 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 до складу яких входить квартира АДРЕСА_1 загальною площею 79,2 кв. м.

12 березня 2007 року ОСОБА_3 провів відчуження зазначеної квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 11 лютого 2008 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 30 червня 2006 року скасовано, позовну заяву ОСОБА_3. про встановлення факту володіння на праві приватної власності приміщеннями будинку АДРЕСА_1 у м. Львові залишено без розгляду.

Відповідно до ст. ст. 1029, 1031 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4. зазначали, що договір довірчого управління нежилим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 укладений 5 січня 2004 року між ОСОБА_2 і товариством з обмеженою відповідальністю та підприємством "Карпатбудінвест", є неукладеним, оскільки такий договір відповідно до вимог ст. 1031 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, однак такі вимоги сторонами договору дотримані не були, тому він не створив прав та обов’язків для сторін; крім того, під час укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна 18 травня 2006 року ОСОБА_2. був власником цього майна на достатніх правових підставах, тому підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 18 травня 2006 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, в частині відчуження квартири АДРЕСА_1, відсутні, і що оскільки ОСОБА_1. стороною договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 12 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4., не був, він не може ставити питання про визнання цього договору недійсним.

Суд першої інстанції в порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; обставин справи у достатній мірі не з`ясував; доводів ОСОБА_2, ОСОБА_3. про те, що у момент розпорядження ними спірним нерухомим майном вони були власниками цього майна на достатніх правових підставах і що ОСОБА_1. не може ставити питання про недійсність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 12 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4., оскільки він стороною цього договору не був, належним чином не перевірив і не врахував, що договір довірчого управління нерухомим майном від 5 січня 2004 року, на підставі якого товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатбудінвест" 11 лютого 2004 року уклало з ОСОБА_1. договір про пайову участь у будівництві будинку АДРЕСА_1 не створив прав та обов`язків для його сторін, оскільки вчинений з порушенням вимог ст. 1031 ЦК України щодо форми правочину, тому є неукладеним; крім того, не перевірив суд і належність спірного нерухомого майна до житлового фонду з огляду на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2006 року ОСОБА_2. провів відчуження на користь ОСОБА_3 належного йому нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 а на підставі договору купівлі-продажу від 12 березня 2007 року ОСОБА_3 провів відчуження на користь ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 2 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 23 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.