Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення коштів,

У січні 2007 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення коштів.

Зазначав, що він відноситься до осіб, постраждалих у роки Другої світової війни від нацистських переслідувань, яким Федеральний фонд Федеративної Республіки Німеччини "Пам’ять, відповідальність і майбутнє" здійснює компенсаційні виплати.

30 липня 2003 року він отримав 65% належних йому до виплати компенсаційних сум.

Під час звернення до банку з приводу отримання решти 35% належних йому до виплати компенсаційних сум у розмірі 769,49 євро йому стало відомо, що зазначені грошові кошти були нібито отримані ним 14 червня 2004 року.

Посилаючись на те, що вказані компенсаційні виплати він не отримував, просив стягнути із закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на його користь 769,49 євро компенсаційних виплат, 10 тис. грн. завданої моральної шкоди та судові витрати у справі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 жовтня 2007 року в якості позивача до участі у справі залучено ОСОБА_6, яка змінила заявлені позовні вимоги і просила стягнути із закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на її користь 769,49 євро компенсаційних виплат.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 8 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто із закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на її користь 7 172 грн. 56 коп. у рахунок компенсаційних виплат жертвам нацистських переслідувань.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2009 року рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 8 грудня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд виходив із того, що висновок спеціаліста щодо належності підпису в графі "підпис клієнта" касового ордера про отримання готівкових грошових коштів ОСОБА_7 не є належним доказом у справі, оскільки таке почеркознавче дослідження здійснювалось за дорученням начальника Сімферопольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим у зв`язку з проведенням перевірки відносно шахрайських дій співробітників банку; ОСОБА_6 з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи не зверталась і, крім того, перебування ОСОБА_7 на санаторно-курортному лікуванні не можна вважати беззаперечним доказом неможливості отримання ним грошових коштів 14 червня 2004 року.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом ст. ст. 1071, 1073 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених договором між банком і клієнтом.

У разі безпідставного списання банком грошових коштів з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Судом установлено, що ОСОБА_7 відносився до осіб, постраждалих у роки Другої світової війни від нацистських переслідувань, яким Федеральний фонд Федеративної Республіки Німеччини "Пам’ять, відповідальність і майбутнє" здійснює компенсаційні виплати.

Зазначені виплати ОСОБА_7 здійснювало закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", як банк-агент, уповноважений здійснювати такі виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2000 року.

Відповідно до висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим від 28 квітня 2006 року підпис в графі "підпис клієнта" касового ордеру про отримання готівкових грошових коштів, що містить дату і час транзакції 14 червня 2004 року 14:34:14, ймовірно, виконаний не ОСОБА_7, а іншою особою.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_6 зазначала, що під час звернення ОСОБА_7 до банку з приводу отримання належних до виплати компенсаційних сум у розмірі 769,49 євро йому стало відомо, що зазначені грошові кошти були нібито отримані ним 14 червня 2004 року, проте ОСОБА_7 грошових коштів з належного йому банківського рахунку не отримував і підпис в графі "підпис клієнта" касового ордера про отримання готівкових грошових коштів виконано не ним, а іншою особою, що підтверджується висновком спеціаліста від 28 квітня 2006 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону до уваги не звернув; доводів ОСОБА_6 у достатній мірі не перевірив та не врахував, що висновок спеціаліста в розумінні ст. 57 ЦПК України є доказом, який оцінюється судом за правилами ст. 212 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.