Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", третя особа – ОСОБА_9, про розірвання договорів поруки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 3 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 1 квітня 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (далі – ПАТ "Банк "Фінанси та кредит"), третя особа – ОСОБА_9, про розірвання договорів поруки. Позивачі зазначали, що 18 червня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Банк "Фінанси та кредит", перетвореним в подальшому на ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_9 кредит в сумі 1 294 000 доларів США під 14 % річних. 18 червня 2007 року ними, позивачами, було укладено з банком та ОСОБА_9 договори поруки, за якими вони поручилися за виконання ОСОБА_9 своїх зобов’язань за укладеним з банком кредитним договором. Посилаючись на те, що в подальшому банк та ОСОБА_9 неодноразово змінювали умови кредитного договору без їх як поручителів згоди, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності, позивачі просили про розірвання договорів поруки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 3 грудня 2009 року та додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 грудня 2009 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 1 квітня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_8 про розірвання договору поруки скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про розірвання укладених позивачами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договорів поруки з ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" та позичальником ОСОБА_9 суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що банк та позичальник ОСОБА_9 змінили умови кредитного договору без згоди позивачів як поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом встановлено, що 18 червня 2007 року між банком та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір. В той же день між банком, ОСОБА_9, а також ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договори поруки, за якими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 поручилися перед банком за виконання ОСОБА_9 своїх зобов’язань за кредитним договором.

Згідно з п.п. 4.4 укладених банком, позичальником ОСОБА_9 та ОСОБА_6 (а.с. 16) і ОСОБА_7 (а.с. 17) договорів поруки внесення змін і доповнень в кредитний договір, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без згоди поручителя.

Також судом встановлено, що 3 жовтня та 28 листопада 2008 року банк та позичальник ОСОБА_9 без згоди поручителів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 внесли зміни до кредитного договору щодо зобов’язань ОСОБА_9, внаслідок чого обсяг відповідальності поручителів збільшився.

Встановивши такі обставини, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для розірвання укладених з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договорів поруки.

Однак, при цьому судом не взято до уваги, що закон як підставу розірвання договору на вимогу однієї сторони передбачає не сам по собі факт порушення умов договору другою стороною, а, крім того, і обов’язкову наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Суд на зазначене уваги не звернув та не з’ясував, чи завдана порушенням банком та позичальником ОСОБА_9 умов договорів поруки шкода іншим учасникам цих договорів - поручителям ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Крім того, поклавши в основу свого висновку про те, що внаслідок зміни банком та позичальником умов кредитного договору обсяг відповідальності поручителів збільшився, висновок експерта від 22 березня 2010 року (а.с. 175-182), суд на порушення вимог ст. 212 ЦПК України не вивчив ретельно та не дав належної оцінки експертному висновку від 31 березня 2010 року (а.с. 196-204), згідно з яким загальний обсяг платежів позичальника після внесення змін до кредитного договору не змінився, вказавши лише як підставу для його відхилення його невідповідність експертному висновку від 22 березня 2010 року.

Також, вирішуючи спір про розірвання договорів, суд не вирішив питання про залучення до участі у справі як відповідача однієї із сторін цих договорів – позичальника ОСОБА_9, що відповідно до п. 4 ст. 311 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду судом справи, було обов’язковою підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий розгляд.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_8 рішення апеляційного суду не оскаржується, відтак, судом касаційної інстанції відповідно до положень ст. 335 ЦПК України не перевіряється.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 3 грудня 2009 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 17 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Севастополя від 1 квітня 2010 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.