Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, виконавчого комітету Долинської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на житло, усунення перешкод у користування житлом, виселення та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 8 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 серпня 2009 року,

У січні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є наймачем неприватизованої квартири АДРЕСА_1. За вказаною адресою постійно зареєстровані він, його дружина, ОСОБА_7, та їхній син, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У жовтні 2005 року ОСОБА_7 виїхала з квартири в невідомому напрямку, місце її проживання невідоме. Оскільки ОСОБА_7 не проживає у квартирі без поважних причин більше 6 місяців, позивач просив на підставі ст. ст. 71, 72 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) визнати її такою, що втратила право користування квартирою.

Заочним рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2007 року позов задоволено: визнано ОСОБА_7 такою, що втратила право користування вказаною квартирою.

22 травня 2007 року виконавчим комітетом Долинської міської ради Івано-Франківської області згідно з рішенням цього виконавчого комітету від 22 травня 2007 року №196 ОСОБА_6 та члену його сім’ї, ОСОБА_8, видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру в порядку приватизації.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2008 року заяву ОСОБА_7 про скасування заочного рішення задоволено, заочне рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2007 року скасовано.

У листопаді 2008 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що тимчасово перебувала на роботі за кордоном. Після ухвалення рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2007 року про визнання її такою, що втратила право користування квартирою, ОСОБА_6 приватизував спірну квартиру та отримав свідоцтво про право власності на себе й сина, ОСОБА_8 До квартири самовільно вселилася та мешкає в ній ОСОБА_9 Просила скасувати рішення виконавчого комітету Долинської міської ради Івано-Франківської області від 22 травня 2007 року № 196 про приватизацію квартири; скасувати свідоцтво про право власності на квартиру, видане на ім’я ОСОБА_6 та ОСОБА_8; виселити без надання іншого жилого приміщення ОСОБА_9 з квартири; вселити її до спірної квартири; зобов’язати ОСОБА_6 не чинити їй перешкод у користуванні цією квартирою.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 8 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 серпня 2009 року, позов ОСОБА_6 задоволено: визнано ОСОБА_7 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1; у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 080 грн. витрат на правову допомогу. Знято арешт із майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_1, та заборону на відчуження цієї квартири.

ОСОБА_7 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 8 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 серпня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити, а її позов задовольнити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 й відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_7 втратила право користування спірною квартирою, оскільки вибула на інше постійне місце проживання та була відсутня у квартирі понад шість місяців без поважних причин.

З такими висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

За положеннями чч. 1, 2, п. 3 ч. 3, ч. 5 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання . У випадках, передбачених пп. 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) роз’яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі ст. 71 ЖК України, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради від 10 жовтня №101 надано дозвіл на обмін однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_6 зі складом сім’ї: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Станом на 26 грудня 2006 року вказана квартира не була приватизована, у ній проживали та були зареєстровані ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 З жовтня 2005 року до листопада 2008 року ОСОБА_7 у цій квартирі не проживала у зв’язку з виїздом за кордон, що підтверджується штампами митних постів про перетин кордону України. 22 травня 2007 року, тобто після ухвалення заочного рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2007 року про визнання ОСОБА_7 такою, що втратила право користування вказаною квартирою, виконавчий комітет Долинської міської ради Івано-Франківської області видав ОСОБА_6 та члену його сім’ї, ОСОБА_8, свідоцтво про право власності на спірну квартиру в порядку приватизації. Згідно з листом ОСОБА_10 від 20 квітня 2009 року, надісланого ним із м. Відня до районного суду, ОСОБА_7 працювала в його магазині в м. Відні (Австрія) продавцем з 20 жовтня 2005 року до 25 жовтня 2008 року (а. с. 110-111).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Визнаючи, що ОСОБА_7 не проживала в спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, суд першої інстанції послався на те, що відсутні офіційні документи, якими підтверджується її працевлаштування за кордоном, а довідка, видана ОСОБА_10, належним чином не легалізована.

Проте згідно зі ст. 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року (Гаазька Конвенція), до якої приєдналася Австрія та Україна, п. 1.4 Інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 року № 113 (z0535-02) , документи, що мають характер листування (тобто не є офіційними документами в розумінні цієї Конвенції), легалізації не підлягають .

Таким чином, посилання суду першої інстанції на відсутність легалізації листа ОСОБА_10 про роботу ОСОБА_7 за кордоном, не грунтується на вимогах закону. Зазначений лист суд повинен був оцінити в сукупності з іншими доказами, наданими ОСОБА_7 на підтвердження поважності причин її відсутності за постійним місцем проживання понад установлені законом строки.

Встановивши факт працевлаштування ОСОБА_7 за кордоном, суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності умов і характеру робіт, які вимагали її тимчасового виїзду з постійного місця проживання за кордон.

Такий висновок апеляційного суду суперечить положенням ст. 71 ЖК України, оскільки вказана норма містить вимогу щодо характеру та цілей виїзду, а не причин та обставин.

Ураховуючи те, що неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 8 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 4 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.