Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Сімферопольського міського управління земельних ресурсів, Республіканського комітету земельних ресурсів, Кадастрового центру, ОСОБА_7 про припинення права власності на частку земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та про зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року провадження у справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Сімферопольської міської ради АРК про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на частину будинку, поділ його в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання частково недійсним та скасування рішення виконкому Сімферопольської міської ради АРК закрито. Затверджно мирову угоду, яка укладена між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Обов’язки за мировою угодою сторонами виконано у добровільному порядку. Однак, при оформленні державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 не повідомила про наявність другого власника будинку АДРЕСА_1, що мало істотне значення. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та припинити право власності ОСОБА_7 на частину земельної ділянки, площею 0,013344 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0631 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий на ім’я ОСОБА_7, зобов’язати управління земельних ресурсів Республіканського комітету земельних ресурсів АРК видати державний акт на право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,0631 га на ім’я ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також зобов’язати кадастровий центр АРК видати реєстраційні карточки та провести державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0631 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року, позов задоволено частково. Скасовано державний акт серії ЯА № 525738 на земельну ділянку площею 0,0631 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, який виданий на ім’я ОСОБА_7 В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 та скасовуючи державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 16 лютого 2006 року на ім’я ОСОБА_7, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний державний акт на право власності на земельну ділянку порушує права іншого співвласника будинку – ОСОБА_6, а тому підлягає скасуванню.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за умовами якої ОСОБА_6 передано у власність 33/100 частин садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_7 залишено на праві власності 67/100 частин садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. У зв’язку з переходом права власності на частини будинку, право на земельну ділянку визначено пропорційно часткам ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у вартості будівель і споруд. У користуванні ОСОБА_7 залишено земельну ділянку № 1, загальною площею 497, 56 кв.м., що складає 67/100 частин. ОСОБА_6 надано у користування земельну ділянку загальною площею 133,44 кв.м., що складає 33/100 частин.

16 лютого 2006 року ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0631 га, яка надана ОСОБА_7 на підставі рішення Сімферопольської міської ради від 6 лютого 2003 року № 106.

Частиною другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин визначені у статті 12 ЗК України.

З урахуванням статті 126 ЗК України державний акт на право власності на земельну ділянку посвідчує лише право власності на земельну ділянку і не є по своїй суті актом органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника.

Вирішуючи спір та скасовуючи державний акт на право власності на земельну ділянку, судом першої інстанції, у порушення норм матеріального права, неправильно застосовані норми права, які у даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки не поширюються на спірні правовідносини, а саме стаття 393 ЦК України, згідно якої правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 120 ЗК України, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно – правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

Право власності ОСОБА_6 на 33/100 частин будинку та право користування ним земельною ділянкою, площею 133,44 кв.м., що відповідає 33/100 частинам нерухомого майна, виникло у позивача на підставі затвердженої судом мирової угоди, яка не є цивільно – правовою угодою.

Судом на зазначене уваги не звернуто.

Пунктом 4 частини шостої статті 126 ЗК України встановлено, що у разі зміни співвласника або набуття права спільної власності на земельну ділянку орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, також вносить зміни до державного акта на право власності на землю щодо співвласників земельної ділянки.

Установлено, що ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2006 року, якою затверджено мирову угоду, ОСОБА_6 виділено у користування земельну ділянку загальною площею 133,44 кв.м., що складає 33/100 частин.

Скасовуючи державний акт на право власності на земельну ділянку, судом не з’ясовано чи було предметом розгляду органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, питання внесення змін до цього державного акту у відповідності з вимогами закону.

Установлено, що державний акт на право власності на земельну ділянку виданий 16 лютого 2006 року на ім’я ОСОБА_7 на підставі рішення Сімферопольської міської ради від 6 лютого 2003 року № 106.

Однак, це рішення ніким не скасовувалось і є чинним.

Судом на зазначене уваги не звернуто.

Крім того, у порушення норм матеріального права до спірних правовідносин судом застосовано норми статті 126 ЗК України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок" від 5 березня 2009 року (1066-17) № 1066 – VI, які не підлягають застосуванню, оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності цією нормою закону.

Отже, судом не повно з’ясовано обставини справи, а зібраним доказам не надано оцінки.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 квітня 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.