Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – відділ державної виконавчої служби Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області, про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, відшкодування моральної шкоди, встановлення порядку та способу виконання рішення суду за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року,

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Світловодського міського суду Кіровоградської області від 22 жовтня 1999 року з ОСОБА_7 на її користь стягнуті аліменти на утримання дочки, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі ? частки всіх видів його доходу. Від сплати аліментів ОСОБА_7 ухиляється. Після збільшення позовних вимог ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 85 825 грн. 41 коп. та 18 393 грн. на відшкодування моральної шкоди. Просила також установити порядок і спосіб виконання цього рішення шляхом звернення стягнення на належну ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, передавши її у власність ОСОБА_6 з виплатою ОСОБА_7 різниці у вартості.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 травня 2009 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 85 тис. грн. та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 18 тис. грн.; установлено порядок і спосіб виконання рішення суду про стягнення пені та моральної шкоди в сумі 103 тис. грн. шляхом звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 111 996 грн.; передано квартиру у власність ОСОБА_6; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 компенсацію в сумі 8 996 грн.; у решті вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 10 тис. грн. пені за прострочення сплати аліментів; у решті – рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що пеня підлягає зменшенню до 10 тис. грн., оскільки в жовтні 2008 року ОСОБА_7 погасив борг у розмірі 10 тис. грн, а сума заборгованості значно менша, ніж нарахована пеня.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що таке відшкодування не передбачено нормами матеріального права.

Скасовуючи рішення та відмовляючи в позові в частині зміни способу виконання рішення суду, апеляційний суд виходив із того, що такий спосіб захисту передбачений на стадії виконання рішення суду, а не його ухвалення.

З висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з таких підстав.

За правилами ст. ст. 195, 196 Сімейного кодексу України (далі – СК України), який набув чинності з 1 січня 2004 року, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Судом установлено, що ОСОБА_6 від шлюбу з ОСОБА_7 має малолітню дочку – ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. У 1999 році ОСОБА_7 залишив сім’ю. Рішенням Світловодського міського суду Кіровоградської області від 22 жовтня 1999 року, під час ухвалення якого ОСОБА_7 був присутній, з останнього були стягнуті на користь ОСОБА_6 аліменти в розмірі ? частки всіх видів його доходу до досягнення дитиною повноліття - 10 березня 2015 року. Від сплати аліментів ОСОБА_7 ухилявся. Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 січня 2008 року ОСОБА_7 оголошений у розшук у зв’язку з несплатою аліментів. Станом на 1 жовтня 2008 року борг ОСОБА_7 за аліментами складав 9 738 грн. За дев’ять років виконавчого провадження ОСОБА_7 сплатив: 28 грудня 1999 року - 50 грн. і 17 жовтня 2001 року - 100 грн. У листопаді 2008 року, тобто після звернення ОСОБА_6 до суду з позовом, ОСОБА_7 сплатив їй 10 тис. грн., з яких: 9 378 грн. - у рахунок погашення заборгованості, а решту – у рахунок майбутніх платежів за аліментами.

Зменшуючи розмір пені, апеляційний суд послався на погашення боргу й на те, що заборгованість значно менша ніж розмір пені, тобто на підстави, які законодавством не передбачені, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 196 СК України суд може зменшити розмір неустойки тільки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Крім того, визначаючи розмір неустойки (пені), яка нараховується з 1 січня 2004 року, апеляційний суд не виконав свій обов’язок і не навів розрахунки з огляду на те, що зобов’язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця. Не з’ясував розмір несплачених аліментів за кожен період, не перевірив обчислення розміру неустойки (пені) виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов’язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, не підсумував розмір нарахованої неустойки (пені) за кожен із прострочених платежів, а визначив його загальну суму.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Згідно з положеннями ч. 2 п. 6 СК України (2947-14) суд застосовує способи захисту сімейний прав та інтересів, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

Відмовляючи в цій частині вимог, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що спірні правовідносини не передбачають відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням обов’язку зі сплати аліментів.

Судом також обгрунтовано відмовлено в задоволенні вимог ОСОБА_6 про встановлення способу та порядку виконання рішення суду.

Оскільки апеляційним судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права в частині стягнення пені, що призвело до неправильного вирішення спору, то рішення в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

У решті - рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду.

У решті – рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.