розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відновлення порушеного права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 лютого 2010 року,

У травні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 31 травня 2006 року вона є власником земельної ділянки площею 0,23 га, що розташована на АДРЕСА_1. ОСОБА_4 є власником суміжної земельної ділянки, що розташована на АДРЕСА_2. У травні 2009 року відповідачка почала будівництво нового паркану між їхніми земельними ділянками, у результаті чого розміри належної їй земельної ділянки були зменшені, чим порушено право на користування належною їй земельною ділянкою. Позивачка просила суд поновити її порушене право власності на користування земельною ділянкою згідно з розмірами, зазначеними в Державному акті від 31 травня 2006 року, та зобов’язати відповідачку привести належну їй земельну ділянку до первинного стану, ліквідувавши незаконно побудовані спорудження.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 лютого 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України вона не надала суду доказів, що відповідачка порушила межу між їхніми земельними ділянками.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення місцевого суду без змін і відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3, дійшов висновку, що доводи скарги висновків суду не спростовують, а рішення є законним і обґрунтованим.

Погодитись із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають, фактичні обставини справи не встановлені, унаслідок чого спір по суті фактично не вирішений.

Судом установлено, що загальна площа земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1, якою користується ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 31 травня 2006 року, який ніким не оспорювався, становить 0,23 га. Загальна площа земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_2, якою користується ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 28 жовтня 2009 року становить 0,0729 га.

Згідно з актом постійної депутатської комісії Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради з питань підприємництва, сприяння інвестиціям і використання земельних ресурсів і землекористуванню від 16 жовтня 2008 року, затвердженим рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 11 грудня 2008 року № 73, після проведення контрольних замірів земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1, виявлено невідповідність фактичних її розмірів із розмірами, зазначеними в державному акті на право власності на земельну ділянку від 31 травня 2006 року.

Проте в порушення ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суд не встановив фактичних обставин справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи, а саме земельні ділянки якою площею належать сторонам; не з’ясував порушено чи не порушено право позивачки на користування земельною ділянкою та причини розбіжностей у її розмірах; не дав відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України належної оцінки акту постійної депутатської комісії Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради з питань підприємництва, сприяння інвестиціям і використання земельних ресурсів і землекористуванню від 16 жовтня 2008 року, затвердженому рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 11 грудня 2008 року № 73 (а.с. 8-9).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) власник або землекористувач може вимагати усунення порушень його прав на землю.

Установивши, що розмір земельної ділянки, якою користується ОСОБА_3, не відповідає встановленим у державному акті на право власності на земельну ділянку від 31 травня 2006 року межам, і, відмовивши позивачці в позові, суд тим самим не захистив порушене право та фактично не вирішив спір по суті.

Суди фактично обмежились лише тим, що ніхто не оспорив один у одного державні акти, проте наведені підстави позову про порушення суміжного землекористування шляхом будівництва огорожі відповідачкою, як наслідок порушення прав позивачки, взагалі не з’ясовано.

Крім того, зосередивши свою увагу на державних актах, суди фактично також не розглянули позовних вимог про знесення побудованого відповідачкою паркану.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.