розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення й за зустрічним позовом ОСОБА_3 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 15 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 1 вересня 2010 року,

У лютому 2010 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" далі – АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі – ПАТ "Укрсоцбанк"), звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 24 червня 2008 року уклав з приватною виробничо-комерційною фірмою "Stella" (далі – ПВКФ "Stella") договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму, що не перевищує 1 млн. 840 тис. грн., з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості з 23 грудня 2008 року до 920 тис. грн. зі строком погашення до 23 січня 2009 року. 24 червня 2008 року з ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала в іпотеку жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 Указував, що внаслідок невиконання умов договору в позичальника виникла заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії та станом на 29 грудня 2009 року заборгованість складає 2 164 463 грн. 06 коп. Зазначав, що згідно з п. 3.2.6 договору про надання відновлювальної кредитної лінії в разі неповернення позичальником кредиту в строки, передбачені договором, кредитор має право звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим договором, оформлені відповідно до договору іпотеки. Посилаючись на викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, установивши згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій вартості, додатково визначеній незалежним експертом, з метою погашення заборгованості перед позивачем; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_3 штраф за невиконання договору іпотеки в сумі 800 грн., судовий збір у сумі 1 700 грн. і 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Уточнивши та доповнивши позовні вимоги, позивач просив зобов’язати ОСОБА_3 надати документи, що підтверджують право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, який передано в іпотеку; установити на підставі ст. 3, ч. 4 ст. 6 Закону України "Про іпотеку", що предметом іпотеки за договором іпотеки від 24 червня 2008 року є також земельна ділянка, на якій розташований жилий будинок, що переданий в іпотеку; звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельну ділянку та розташований на ній жилий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, установивши згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу, що відповідатиме ринковій вартості, додатково визначеній незалежним експертом, з метою погашення заборгованості перед позивачем; виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 зі спірного жилого будинку; стягнути з ОСОБА_3 штраф за невиконання договору іпотеки в сумі 800 грн., судовий збір у сумі 1 700 грн. та 120 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки від 24 червня 2008 року, укладений нею та ПАТ "Укрсоцбанк". Указувала, що зазначений договір іпотеки порушує її право власності на земельну ділянку та суперечить вимогам ст. ст. 6, 15, 18 Закону України "Про іпотеку" і ст. ст. 120, 132 ЗК України.

Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 15 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 1 вересня 2010 року, у задоволенні позову АКБ "Укрсоцбанк" відмовлено; позов ОСОБА_3 задоволено: визнано недійсним договір іпотеки від 24 червня 2008 року.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов і відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 24 червня 2008 року АКБ"Укрсоцбанк" та ПВКФ "Stella" уклали договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії на суму, що не перевищує 1 млн. 840 тис. грн., з наступним графіком зниження максимального ліміту заборгованості з 23 грудня 2008 року до 920 тис. грн. зі строком погашення до 23 січня 2009 року (а.с. 7-19).

З метою забезпечення виконання умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 24 червня 2008 року АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, за яким ОСОБА_3 передала в іпотеку жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору дарування від 19 серпня 1994 року (а.с. 22-28).

Крім того, для забезпечення виконання умов цього самого договору про надання відновлювальної кредитної лінії 24 червня 2008 року АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_6 уклали договір застави товарів в обороті, а саме цукру-піску в кількості 980 тонн (а.с. 69-75).

У порушення умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії ПВКФ "Stella" зобов’язання за договором не виконала, у зв’язку із чим станом на 29 грудня 2009 року заборгованість за кредитним договором складає 2 164 463 грн. 06 коп.

Відмовляючи в задоволенні позову АКБ "Укрсоцбанк", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач має право задовольнити позовні вимоги не тільки за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, а й за рахунок заставленого майна, а саме цукру-піску, вартість якого складає 2 575 400 грн.

Однак з висновком суду не можна погодитись, із таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановлене у справі рішення повинно бути гранично повним, ясним, чітким, а висновки суду про встановлені обставини, правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами й не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Так, у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (898-15) .

Частина 4 ст. 6 Закону України "Про іпотеку" встановлює, що якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які

мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, якщо в іпотеку передається будівля (споруда), яка розташована на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю, то іпотека поширюється й на належну іпотекодавцю земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда).

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачеві належить й право визначення предмета і підстав позову.

Відповідно до чч. 2, 5 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконане у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей на вибір заставодержателя.

Таким чином, відмовляючи АКБ "Укрсоцбанк" у задоволенні позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, районний суд послався на те, що АКБ "Укрсоцбанк" є заставодержателем рухомого й нерухомого майна та відповідно до ст. 7 Закону України "Про іпотеку" і ст. 19 Закону України "Про заставу" має право задовольнити свої вимоги за невиконання договору про надання відновлювальної кредитної лінії за рахунок заставленого майна, однак в порушення ст. 213- 214 ЦПК України не навів правової норми, на підставі якої відмовив АКБ "Укрсоцбанк" у захисті його права в обраний ним спосіб, у той час як факт невиконання позичальником основного зобов’язання відповідачем не оспорюється.

Крім того, судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема в частині відмови у задоволенні позову щодо нарахування пені.

Так, згідно зі ст. 256 ЦК України особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) становить один рік.

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов’язання наступають правові наслідки, встановлені договором, зокрема сплата неустойки.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість зі сплати пені нарахована АКБ "Укрсоцбанк" за період з 29 грудня 2008 до 29 грудня 2009 року, тобто в межах позовної давності.

Таким чином, посилання суду на неправомірність нарахування пені за договором іпотеки не можна визнати обґрунтованим.

У той же час, задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотеки, суд у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не врахував доводів АКБ Укрсоцбанк" про те, що під час укладення договору іпотеки ОСОБА_3 ще не була власником земельної ділянки, а лише подала документи на її приватизацію, у зв’язку із чим земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок, не могла бути предметом договору іпотеки, в момент його укладення.

За таких обставин судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права та допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, а тому судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.