Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину,

У листопаді 2008 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення аліментів і додаткових витрат на дитину.

Зазначала, що з 9 листопада 2007 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина, ОСОБА_7, 2008 року народження.

Спільне життя з ОСОБА_6 не склалося, у зв`язку із чим вони припинили шлюбні відносини.

Посилаючись на те, що дитина є інвалідом дитинства, потребує постійного медичного догляду, спеціального харчування й знаходиться на її утриманні, а відповідач матеріальної допомоги не надає, просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь аліменти в розмірі ? частки від усіх видів доходу відповідача щомісячно, починаючи з 1 грудня 2008 року до досягнення дитиною повноліття; аліменти на її утримання у розмірі ? частки від усіх видів доходу відповідача щомісяця, починаючи з 1 грудня 2008 року, до досягнення дитиною трьох років; додаткові витрати на дитину в розмірі 200 грн. щомісяця, починаючи з 1 грудня 2008 року.

У подальшому уточнила позовні вимоги й просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь додаткові витрати на дитину в розмірі 600 грн. щомісяця, починаючи з 1 грудня 2008 року.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6: аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання малолітнього ОСОБА_7 у розмірі ? частки від усіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму щомісяця, починаючи з 5 листопада 2008 року, до досягнення дитиною повноліття; аліменти на користь та на утримання ОСОБА_5 у розмірі ? частки з усіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму щомісяця, починаючи з 5 листопада 2008 року, до досягнення дитиною трьох років. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 у частині стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не обґрунтувала потребу дитини в додаткових витратах і не надала розрахунку таких витрат.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_5 з 9 листопада 2007 року перебуває з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, оскільки спільне життя з відповідачем не склалося, подружжя припинило шлюбні відносини.

Від шлюбу мають сина, ОСОБА_7, 2008 року народження, який є інвалідом дитинства, потребує постійного медичного догляду, спеціального харчування й знаходиться на утриманні ОСОБА_5, яка не працює, знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

Відповідач добровільно допомоги на утримання дитини не надає.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов`язком батька (матері) незалежно від сплати ним (нею) аліментів і закон не передбачає можливості повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення додаткових витрат на дитину, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув; у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин; не взяв до уваги надані позивачкою докази на підтвердження своїх вимог про стягнення додаткових витрат на дитину та безпідставно звільнив відповідача від обов`язку участі в додаткових витратах на дитину.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині стягнення додаткових витрат на дитину підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2009 року в частині стягнення додаткових витрат на дитину скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.