Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування про стягнення вартості вкладу в майні підприємства за касаційною скаргою Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 вересня 2010 року,

В лютому 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування про стягнення вартості вкладу в майні підприємства. Позивач зазначав, що його батько ОСОБА_7 був членом Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування. В травні 1996 року ОСОБА_7 звільнився з роботи в колективному підприємстві, однак після виходу з членів підприємства з вимогою про виплату йому вартості його вкладу в майні підприємства не звертався і така йому виплачена не була. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Посилаючись на зазначені обставини та на те, що є спадкоємцем померлого, позивач просив стягнути з відповідача 253 915 грн. 65 коп. вартості вкладу його батька у майні колективного підприємства.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 7 вересня 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування на користь ОСОБА_6 253 915 грн. 65 коп. вартості вкладу ОСОБА_7 в майні зазначеного підприємства.

У касаційній скарзі Вінницьке обласне колективне підприємство громадського харчування просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на їх необґрунтованість та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_7 як член колективного підприємства мав право після припинення трудових відносин з ним одержати вартість свого вкладу в майні підприємства, який є пропорційним розміру його частки у статутному фонді підприємства, а тому і позивач, як спадкоємець ОСОБА_7, має право на одержання вартості вкладу спадкодавця в майні колективного підприємства в порядку спадкування.

Однак, з таким висновком погодитися не можна.

Згідно зі ст. 4 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України "Про підприємства в Україні" (698-12) відносини, пов’язані з підприємствами в Україні, регулювалися цим Законом (698-12) та іншим законодавством, що визначає окремі особливості, сторони й види діяльності підприємств в Україні.

Право колективної власності та його здійснення на час виникнення спірних правовідносин врегульовувалися Законом України "Про власність" (697-12) , згідно з ч. 1 ст. 20 якого суб’єктом цього права є, серед іншого, колективні підприємства. Виникає право колективної власності, зокрема, на підставі передачі державних підприємств в оренду, викупу трудовими колективами державного майна (ст. 21 Закону України "Про власність"). Встановлюючи, що у власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також майно, придбане на підставах, не заборонених законодавством, ст. 23 Закону України "Про власність" передбачала, що в цьому майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника визначається залежно від його трудової участі у діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством виплачується вартість вкладу.

Отже, відповідно до законодавства член колективного підприємства, який припинив трудові відносини з ним, має право на одержання вартості визначеного вкладу, а не частки в майні підприємства, як помилково вважав суд.

Судом встановлено, що Вінницьке обласне колективне підприємство громадського харчування утворене в процесі приватизації шляхом викупу в грудні 1993 року майна Вінницького обласного комерційного виробничо-торговельного підприємства громадського харчування товариством покупців, утвореного трудовим колективом зазначеного підприємства. Учасником товариства покупців та засновником колективного підприємства був батько позивача ОСОБА_7, чий вклад в придбання об’єкта приватизації становив приватизаційний папір вартістю 1 050 000 крб. та 26 531 798 крб. коштів (а.с. 11-29), що становило 1,7 % покупної ціни об’єкта приватизації, а на сьогодні становить 275 грн. 82 коп.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про власність" право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з’їзди тощо), які можуть покладати окремі функції по управлінню колективним майном на створені ними органи, встановлення засад визначення розміру вкладу працівника колективного підприємства у майні підприємства належить до компетенції зазначених органів. Статут Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування (а.с. 63-75) затвердження Положення про порядок визначення розміру вкладу працівника в майні колективного підприємства відніс до повноважень загальних зборів членів підприємства (п. 5.5 Статуту).

Як Законом України "Про підприємства в Україні" (698-12) , так і Законом України "Про власність" (697-12) визначення розміру вкладу працівника колективного підприємства (члена підприємства) не пов’язувалось з відповідністю суми вкладів працівників вартості всього майна підприємства чи розміру статутного фонду.

Суд на зазначені положення закону уваги не звернув, розміру вкладу ОСОБА_7 в майні Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування відповідного до затвердженого загальними зборами підприємства Положення про порядок визначення розміру вкладу працівника в майні колективного підприємства не з’ясував, хоча саме від цього залежить правильне вирішення справи, та при вирішенні справи помилково виходив із обставин, з якими законодавець не пов’язує вирішення таких позовних вимог.

Крім того, при вирішенні спору судом не взято до уваги встановленого законом строку для примусового захисту порушеного права шляхом пред’явлення позову до суду – позовної давності, та не з’ясовано, чи є підстави для його поновлення.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Вінницького обласного колективного підприємства громадського харчування задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 липня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 7 вересня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.