Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2008 року,

У липні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 20 жовтня 2004 року з вини водія автомобіля ЗАЗ – ДЕУ ОСОБА_7 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП), унаслідок якої було пошкоджено належний йому автомобіль "Опель Вектра", а він і пасажирка автомобіля, ОСОБА_9, отримали тілесні ушкодження, у зв’язку із чим йому завдано матеріальної та моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів 61 898 грн. 54 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, витрати на лікування в розмірі 427 грн. 80 коп., витрати на проведення експертизи в розмірі 500 грн., витрати на перевезення автомобіля в розмірі 350 грн. і 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів 25 881 грн. 47 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, витрати на лікування в розмірі 424 грн. 80 коп., витрати на проведення експертизи в розмірі 500 грн., витрати на перевезення автомобіля в розмірі 350 грн. і 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 серпня 2008 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 26 204 грн. 87 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, витрати на проведення експертизи в розмірі 500 грн., витрати на перевезення автомобіля в розмірі 350 грн., судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позивач не є власником пошкодженого під час ДТП автомобіля "Опель Вектра", тому матеріальної шкоди йому не завдано, а оскільки внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, то завдану йому моральну шкоду слід стягнути з винного в скоєнні цієї пригоди – ОСОБА_7

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) роз’яснено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом установлено, що 20 жовтня 2004 року ОСОБА_6 був учасником ДТП, під час якої він керував автомобілем "Опель Вектра" на підставі довіреності, виданої власником цього автомобіля.

Однак апеляційний суд указаних роз’яснень та обставин справи не врахував і не визначився щодо статусу позивача як володільця джерела підвищеної небезпеки, у зв’язку із чим дійшов передчасного висновку про те, що позивачу не завдана матеріальна шкода внаслідок ДТП та в нього відсутні правові підстави для звернення до суду з таким позовом.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, під час скоєння ДТП ОСОБА_7 керував автомобілем ЗАЗ – ДЕУ, який належить ОСОБА_8, на підставі договору оренди автомобіля, укладеного 14 жовтня 2004 року між приватним підприємцем ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Цей договір оренди відповідно до положень ч. 2 ст. 799 ЦК України нотаріально не посвідчений.

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених положень закону та обставин справи не врахував, не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам і не з’ясував належним чином питання, хто повинен нести відповідальність у разі доведеності вимог за пред’явленим позовом.

За таких обставин визнати рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим не можна, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.