Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – ОСОБА_5, про визнання будинку спільною сумісною власністю та визнання права власності на половину будинку за касаційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_4 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 2 серпня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2008 року,

У червні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом про визнання будинку АДРЕСА_1 сумісною власністю та визнання за нею права власності на половину вказаного будинку, посилаючись на те, що 17 серпня 1985 року між нею та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, в якому в 1985 році народилася дочка ОСОБА_6 та який було розірвано 6 жовтня 1987 року.

9 жовтня 1987 року вони придбали зазначений будинок, який зареєстровано на ОСОБА_4

Незважаючи на те, що шлюб між ними був розірваний, вони продовжували проживати однією сім’єю, вели спільне господарство, разом виховували дочку, а 30 червня 1992 року знову зареєстрували шлюб, який розірвали 25 січня 2005 року.

Після придбання зазначеного будинку вона разом з ОСОБА_4 звели прибудови, гараж, теплиці, ворота, провели до будинку газ, тобто покращили його, у зв’язку з чим істотно збільшили його вартість.

Тому ОСОБА_3 просила визнати за нею право на половину цього будинку.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 2 серпня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано право сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на будинок АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на половину зазначеного житлового будинку.

Вирішено питання про судові витрати в справі.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2008 року рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 2 серпня 2007 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно із п. 2 розд. ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку із цим касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) зі змінами та доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року.

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що вона має право на половину спірного будинку на підставі ст. 25 КпШС України.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, що до якої встановлено ці обставини.

Виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які відповідно до ч. 3 ст. 61ЦПК України не підлягають доказуванню, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними (ті самі особи (особа) або правонаступники) і об’єктивними (предмет спору, предмет доказування) межами, за якими сторони чи інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники, не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні в такій справі факти і правовідносини.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 указували на те, що рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2005 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання, поділу спірного будинку, визнання права власності на половину цього будинку, встановлення права користування вказаним будинком та земельною ділянкою.

При ухваленні рішення суд першої інстанції не звернув уваги на зазначене судове рішення, копія якого міститься в матеріалах справи; не надав оцінки доводам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з цього приводу та не врахував, що не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини є обов’язковими для суду, який розглядає справу.

Крім того, рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 23 серпня 2005 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 та визнано дійсним договір купівлі-продажу спірного будинку, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнано за останнім право власності на цей будинок ( а. с. 36).

Апеляційний суд на наведене уваги не звернув і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не можуть залишатися в силі й підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 2 серпня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.