Колегія суддів Судової палати у

цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Скадовської міської ради, виконавчого комітету Скадовської міської ради, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області та відділу Держкомзему в Скадовському районі Херсонській області про визнання права власності, усунення перешкод у користуванні будинком, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного акта про право власності на земельну ділянку,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки розміром 0,0524 га. Рішенням виконавчого комітету Скадовської міської ради від 20 вересня 2006 року № 189 їй дозволено знести старий будинок та побудувати новий двоповерховий 10-тикімнатний житловий будинок з вбудованими господарськими спорудами по індивідуальному проекту.

Старий будинок був знесений та на його місці розпочато будівництво нового будинку, два поверхи якого без внутрішніх робіт, накритого дахом було збудовано до грудня 2006 року .

ОСОБА_7 запропонував їй продати йому частину збудованого будинку і як запоруку укладення в майбутньому цього договору - укласти договір купівлі-продажу частини земельної ділянки, на якій розташований цей будинок. .

15 грудня 2006 року вона з відповідачем уклала договір купівлі-продажу 53/100 частин земельної ділянки, цей договір посвідчений нотаріально, однак гроші ОСОБА_7 не сплатив, оскільки фактичного наміру купувати земельну ділянку не мав.

На підставі ст. 392 ЦК України просила визнати за нею право власності на спірний будинок, усунути перешкоди у користуванні ним, а також витребувати його із чужого незаконного володіння відповідача, оскільки з середини 2007 року відповідач чинить їй перешкоди у користуванні зведеним нею будинком. Також просила на підставі ч. 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 та ст. 234 ЦК України визнати недійсними договір купівлі-продажу земельної ділянки та виданий ім’я ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 31 грудня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено: визнано за нею право власності на новостворене майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1; зобов’язано ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні спірним житловим будинком шляхом витребування його з чужого незаконного володіння; визнано договір купівлі-продажу 53/100 частин земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 15 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_7 недійсними.

Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 25 лютого 2010 року рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 31 грудня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

У касаційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення апеляційного суду в зв’язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Оскільки позивачка не заперечувала того, що спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений між нею та відповідачем як попередній договір до договору купівлі-продажу частини житлового будинку, після завершення його будівництва та позивачка усвідомлювала, що відчужений нею житловий будинок у майбутньому знаходиться саме на проданій ОСОБА_7 земельній ділянці, спірна частина земельної ділянки передана відповідачу, тому спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки не може бути визнаний недійсним на підставі ст. 234 ЦК України, відповідно не може бути визнаний недійсним й державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_7

Крім того, спірна будівля розміщена на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_7 не завершена будівництвом, не прийнята в експлуатацію та не є реконструкцією раніше придбаного позивачкою житлового будинку, а відповідач продовжив на спірній земельній ділянці будівництво будинку, що підтверджено в судовому засіданні поясненнями свідків, він згідно з вимогами ст. 375 ЦК України може набути право власності на зведену ним будівлю та ця будівля згідно з вимогами ст. ст. 331 та 377 ЦК України не може бути визнана власністю ОСОБА_6

Проте погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна.

Визнаючи спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції вірно виходив із того, що на час укладення спірного договору на спірній земельній ділянці вже був зведений ОСОБА_6 житловий будинок, що підтверджується приписами інспекції держархбудконтролю міськвиконкому № 51 від 7 липня 2006 року та № 56 від 19 серпня 2006 року.

Також встановлено, що має місце невідповідність даних площі земельної ділянки - за договором купівлі-продажу продавалася земельна ділянка площею 0,0277 га, а з урахуванням площі житлового будинку вільна площа складала лише 0,0132 га, що підтверджує факт того, що земельна ділянка, яка знаходиться під будинком не продавалася і за чинним законодавством не могла продаватися.

Згідно з нормами ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розміщений, а не навпаки, як про це зроблені висновки апеляційним судом.

Хибні висновки апеляційного суду й про те, що між сторонами укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку, оскільки вони суперечать положенням ст. 635 ЦК України.

Не можна погодитися і з висновками суду про те, що відповідач не чинить ОСОБА_6 перешкоди у здійсненні нею прав власника на спірний будинок та може набути право власності на зведену ним будівлю.

Проте на якій саме правовій підставі ОСОБА_7 утримує за собою цей будинок та може набути право власності на його частину апеляційним судом не наведено.

Доказів наявності між сторонами угоди про створення спільної сумісної власності не надано.

Не можна також погодитися і з висновками суду першої інстанції в частині визнання за позивачкою права власності на новостворений спірний житловий будинок з підстав того, що нею були отримані усі дозволи на здійснення такого будівництва.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (1243-2004-п) затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, яким визначено основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва. Згідно із цим Порядком (1243-2004-п) для пред’явлення закінченого будівництвом об’єкта державній приймальній комісії передує утворення робочої комісії, яка тільки визначає готовність закінченого будівництвом об’єкта. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, форма якого затверджується Міністерством регіонального розвитку та будівництва. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Суд не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутній акт державної приймальної комісії про прийняття цього будинку в експлуатацію, а також те, що з вимогами про прийняття його в експлуатацію позивачка до органів влади не зверталось.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції в частині визнання договору купівлі-продажу спірної частини земельної ділянки та виданого на підставі цього договору державного акта недійсними, в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 339 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 25 лютого 2010 року щодо відмови у позовних вимогах ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 грудня 2006 року та виданого на його підставі державного акту недійсними скасувати та в цій частині залишити без змін рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 31 грудня 2009 року.

В іншій частині судові рішення скасувати та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.