Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_8, Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, Івано-Франківської філії спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст", відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання недійсними договорів поруки та застави нерухомого майна, протоколу проведення прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, його реєстрації в БТІ та виселення ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 із жилого будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Тисменицького районного суду від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2009 року,

У червні 2005 року ОСОБА_13 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ "КБ "Приватбанк"), ОСОБА_8, Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації, Івано-Франківської філії спеціалізованого державного підприємства "Укрспецюст" (далі – Івано-Франківської філії СДП "Укрспецюст"), відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції (далі – ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції) про визнання недійсними договорів поруки та застави нерухомого майна, протоколу проведення прилюдних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, його реєстрації в БТІ та виселення ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 із жилого будинку. Позивач зазначав, що йому на праві приватної власності належить будинок по АДРЕСА_1 Тисменицького району. У березні 2001 року він видав своїй дружині ОСОБА_7 довіреність на право управління та розпорядження будинком. 23 жовтня 2001 року ОСОБА_7 отримала у ЗАТ "КБ "ПриватБанк" кредит у сумі 1 500 доларів США і в той же день на підставі наданої ним довіреності уклала з банком від його імені договір поруки та договір застави належного йому будинку на забезпечення виконання нею своїх зобов’язань по поверненню отриманого в банку кредиту. Оскільки своїх зобов’язань за договором кредиту ОСОБА_7 не виконала, 18 вересня 2003 року нотаріусом було вчинено виконавчий напис, на виконання якого Івано-Франківською філією СДП "Укрспецюст" відповідно до укладеного з ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції договору 23 грудня 2003 року було проведено прилюдні торги, за результатами яких будинок був придбаний переможцем торгів ОСОБА_8, який в подальшому отримав свідоцтво про право власності на нього та поселився туди разом з членами своєї сім’ї. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 у справу вступила його спадкоємиця ОСОБА_6 Посилаючись на те, що ОСОБА_13 сам ніяких договорів з банком не укладав та не уповноважував на це ОСОБА_7, позивачка просила про задоволення позову.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Тисменицького районного суду від 1 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2009 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові про визнання договорів поруки та застави недійсними суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що такі договори вчинені ОСОБА_7 в межах наданих їй ОСОБА_13 за довіреністю повноважень та в період дії довіреності.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, у відношенні себе особисто.

Судом установлено, що 23 жовтня 2001 року ОСОБА_7, діючи на підставі виданої ОСОБА_13 довіреності, уклала з ЗАТ "КБ "ПриватБанк" договори поруки та застави належного ОСОБА_13 будинку на забезпечення виконання нею своїх зобов’язань перед ЗАТ "КБ "ПриватБанк" за укладеним з банком в той же день договором кредиту.

Суд на зазначене положення закону уваги не звернув та не з’ясував чи не уклала ОСОБА_7 ці договори від імені ОСОБА_13, якого вона представляла на підставі довіреності, у відношенні себе особисто, відтак, чи відповідають ці договори вимогам закону.

Відмовляючи в позові у частині визнання торгів недійсними суд першої інстанції виходив із того, що такі проведено з дотриманням встановленого законом порядку. Залишаючи зазначене рішення без змін апеляційний суд також вказав, що законом не передбачено такого способу захисту як визнання торгів недійсними.

Однак погодитися з таким висновком також не можна, оскільки за результатами торгів укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем, який оформляється у вигляді протоколу проведення торгів, і його, як і будь-який інший договір, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених законом, зокрема, через його невідповідність актам цивільного законодавства.

Суд на зазначене уваги також не звернув та помилково вважав, що такий спосіб захисту, як визнання укладеного на торгах договору купівлі-продажу недійсним, законом не передбачено.

Крім того, судом не взято до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 194 ЦК Української РСР 1963 року порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не пред’явив позову до поручителя, та у зв’язку з цим не з’ясовано, чи дотримало ЗАТ "КБ "ПриватБанк" цієї вимоги закону при зверненні до нотаріуса для вчинення виконавчого напису та чи не припинилася на той час порука, відтак, чи вчинено виконавчий напис з дотриманням вимог закону.

Відмовляючи в позові про виселення ОСОБА_8 та членів його сім’ї з придбаного на торгах будинку суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_8 є добросовісним набувачем і відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України будинок не може бути витребувано в нього, оскільки його придбано в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

Разом з тим, судом не взято до уваги, що зазначене положення закону не дозволяє власнику витребувати майно шляхом віндикації, проте не є перешкодою для повернення сторін договору – організатора прилюдних торгів та їх переможця у первісний стан шляхом реституції за позовом власника за наявності передбачених законом підстав для визнання цього договору недійсним, що відповідає положенням ч. 3 ст. 215 та ст. 216 ЦК України.

Крім того, вирішуючи вимогу про виселення членів сім’ї відповідача ОСОБА_8, суд не залучив їх до участі у справі як відповідачів, а також вирішив позовну вимогу про визнання прилюдних торгів недійсними з участю як відповідача Івано-Франківської філії СДП "Укрспецюст", яка, не будучи юридичною особою, відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України не може бути стороною у справі. При цьому питання про залучення до участі у справі самого СДП "Укрспецюст" судом не вирішено.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначене порушення було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 1 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 жовтня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.