Колегія суддів Судової палати у

цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним; за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про визнання права власності на ? частину квартири в порядку спадкування за законом,

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що є онукою ОСОБА_9, яка при житті розпорядилася належним їй на праві власності майном, і 18 грудня 2007 року заповіла їй квартиру № АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_9 померла.

Зазначала, що у 2007 році у спірну квартиру вселився в якості піднаймача ОСОБА_10, після смерті якого до ОСОБА_9 18 квітня 2008 року звернувся ОСОБА_7 та повідомив її про те, що є сином померлого ОСОБА_10 та має право на ? частини квартири в порядку спадкування після смерті свого батька, який відповідно до договору купівлі-продажу від 6 листопада 2006 року, укладеного між ним та ОСОБА_9 був власником цієї частини квартири.

Просила визнати договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири від 6 листопада 2006 року недійсним, оскільки він укладений у порушення вимог чинного законодавства щодо його письмової форми та також при відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_9

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання за ним права власності на ? частину спірної квартири в порядку спадкування. В обґрунтування позову зазначав, що 6 листопада 2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу ? частини спірної квартири за 4 400 грн. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 4130 та здійснена реєстрація права власності на спірну ? частину квартири в ОКП ЛОР "БТІ та ЕО".

ОСОБА_10 був його батьком. Він як спадкоємець першої черги за законом просив визнати за ним право власності на зазначену частину квартири в порядку спадкування. Свідоцтво про право на спадщину отримати не може, оскільки між ним та ОСОБА_10 не встановлено родинного зв’язку. Однак, ОСОБА_10 є його батьком, оскільки його мати ОСОБА_12 та ОСОБА_10 з 1971 року проживали однією сім’єю, вели спільне господарство, однак на день його народження – ІНФОРМАЦІЯ_2 року шлюб між ними не зареєстровано й у свідоцтві про народження в графі "батько" вказано ОСОБА_13 по прізвищу матері, яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_3 році. Після смерті матері ОСОБА_10 займався його вихованням, забезпечував його належними умовами для проживання та розвитку, матеріально допомагав й визнавав його своїм сином.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 серпня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу ? частини квартири № АДРЕСА_1, укладений 6 листопада 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Гірник І.А. та зобов’язано ОКП БТІ та ЕО анулювати реєстрацію права власності, що випливає із оспорюваного договору.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області 26 листопада 2009 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 серпня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_15 просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в зв’язку з порушенням судами норм матеріального й процесуального права та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Статтею 3 ЦК України визначено перелік загальних засад цивільного законодавства, зокрема: справедливість, добросовісність та розумність ( п.6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України п ідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

До вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься і волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами з урахуванням досліджених доказів встановлено, що нотаріус посвідчив спірний договір у порушення вимог чинного законодавства, зокрема Інструкції про вчинення нотаріальних дій, а саме не забезпечив належного з’ясування фізичного та психічного стану ОСОБА_9 на момент посвідчення спірного договору, вік якої був 79 років, що мало вирішальне значення для визначення вільного волевиявлення сторони при укладенні цього договору та обмежився з цього приводу зазначенням у договорі лише переліку типових і загальних пунктів.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 11 березня 2009 року № 4369 не виявилося можливим встановити ким саме: ОСОБА_9 чи іншою особою в спірному договорі виконано підпис від її імені.

Допитаний в суді експерт Савчук О.Ю. пояснила, що при проведенні почеркознавчої експертизи підпису ОСОБА_9 були виявлені розбіжності загальних ознак підписів, зокрема розбіжність ступеня вираженості у договорі купівлі-продажу та інших документах, підписаних ОСОБА_9, що ставить під сумнів те, що підпис в оспорюваному договорі виконаний саме ОСОБА_9 Розбіжність підписів також підтверджується й порівнянням підписів у заповіті та спірному договорі, час посвідчення яких знаходиться в межах одного року ( а.с. 5-6).

З врахуванням досліджених доказів суди дійшли правильного висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу укладений без наявності вільного волевиявлення власника квартири на його укладення, що є підставою для визнання його недійсним.

Оскільки ОСОБА_10 не є власником спірної частини квартири, ОСОБА_7 в порядку спадкування не може претендувати на визнання за ним права власності на неї.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суди як першої, так й апеляційної інстанцій ухвалили рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 та ОСОБА_15 відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області 26 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.