Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Кримського республіканського професійно-технічного навчального закладу "Сімферопольський професійний будівельний ліцей" (далі – КРПТНЗ "Сімферопольський професійний будівельний ліцей") до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – служба у справах дітей, сім’ї та молоді Сімферопольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 2 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2009 року,

У вересні 2008 року КРПТНЗ "Сімферопольський професійний будівельний ліцей" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, усунення перешкод у користуванні та виселення.

Зазначав, що на його балансі знаходиться гуртожиток, що розташований на АДРЕСА_1. 1 лютого 2007 року між Ліцеєм та ОСОБА_6 було укладено договір оренди кімнати № НОМЕР_1 сектору № НОМЕР_2 у зазначеному гуртожитку строком до 1 липня 2008 року. У цій кімнаті разом із ОСОБА_6 мешкає її чоловік, ОСОБА_7, та їхня неповнолітня дочка - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте після закінчення строку дії договору оренди відповідачі відмовилися звільнити займане жиле приміщення.

Посилаючись на те, що відповідачі мешкають у гуртожитку без достатніх підстав, ці приміщення необхідні позивачу для надання особам, що мають на них право на підставі ст. 127 ЖК України, КРПТНЗ "Сімферопольський професійний будівельний ліцей" просив позов задовольнити у повному обсязі: визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7 та їхню неповнолітню дочку, ОСОБА_8, такими, що втратили право користування кімнатою у гуртожитку, зобов’язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні цією кімнатою шляхом виселення.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 2 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2009 року, позов задоволено частково: усунуто позивачу перешкоди в користуванні кімнатою в гуртожитку шляхом виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди жилого приміщення закінчився, а тому на підставі вимог ст. ст. 386, 810, 821, 826 ЦК України позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Проте погодитись із висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх без повного й всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін у даних правовідносинах.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_6 зазначала, що вона мешкає в спірному приміщенні на законних підставах, постійно проживає та зареєстрована в ньому з жовтня 1990 року, іншого житла не має.

Проте всупереч вимогам ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд належним чином доводів відповідачки не перевірив та не встановив, у зв’язку із чим і коли відповідачі поселилися в спірному приміщенні, з якого часу та на якій підставі в ньому зареєстровані, хоча зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

З 1 січня 2009 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) . Згідно з вимогами ч.1 ст. 19 цього Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону (500-17) , без попереднього надання їм (їх сім’ям) іншого житла, для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених ч. придатного 2 цієї статті. Частиною 1 ст. 1 цього Закону встановлено, що сфера дії цього Закону (500-17) поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше 5 років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

Не з’ясував суд належним чином і правовий статус спірного приміщення. У матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які б давали можливість зробити висновок, що це гуртожиток.

Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув, на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й не зазначив в ухвалі обставин, які спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 2 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 липня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.