Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до Міжгірської селищної ради Закарпатської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – ОСОБА_10, про визнання права користування жилим приміщенням, укладення окремого договору найму жилого приміщення та визначення порядку користування квартирою й за позовом ОСОБА_10 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_11 до Міжгірської селищної ради Закарпатської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа – ОСОБА_10, про визнання права користування жилим приміщенням, укладення окремого договору найму жилого приміщення та визначення порядку користування квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_8, ОСОБА_9 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 4 червня 2009 року,

У травні 2008 року ОСОБА_6 у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Міжгірської селищної ради Закарпатської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права користування жилим приміщенням, укладення окремого договору найму жилого приміщення та визначення порядку користування квартирою.

Зазначала, що після реєстрації у 1993 році шлюбу зі ОСОБА_9 стала проживати разом із ним у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 в селищі міського типу Міжгір’я Закарпатської області. У 1996 році від шлюбу народилася дочка ОСОБА_12, а в 1998 році ОСОБА_9 трагічно загинув. Починаючи з 1993 року й до теперішнього часу, вона разом із дочкою мешкає в спірній квартирі.

Поселилася вона в спірній квартирі за згодою всіх проживаючих на той час членів сім’ї та була зареєстрована в квартирі. Відповідачі в спірній квартирі тривалий час не проживали у зв’язку з чим рішенням Закарпатського обласного суду від 4 травня 2001 року були визнані такими, що втратили право користування нею. Проте в подальшому це рішення було скасовано та за нового розгляду справи, рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 25 березня 2005 року в задоволенні вимог про визнання їх такими, що втратили право користування квартирою було відмовлено.

Під час розгляду справи ОСОБА_6 уточнила позовні вимоги й, посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_8 право на проживання її та її дочки в спірній квартирі не визнає, просила на підставі ст. ст. 64, 104 ЖК України позов задовольнити визнати за нею й неповнолітньою донькою право на користування жилим приміщенням; зобов’язати відповідачів укласти з нею окремий договір найму на кімнату площею 24, 5 кв. м, залишивши в спільному користуванні кухню, коридор та ванну кімнату.

Також у травні 2008 року до суду в інтересах неповнолітнього сина, ОСОБА_11, звернулася ОСОБА_10 з позовом до Міжгірської селищної ради Закарпатської області, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права користування жилим приміщенням, укладення окремого договору найму жилого приміщення та визначення порядку користування квартирою.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірну трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в селищі міського типу Міжгір’я Закарпатської області отримали її батьки ОСОБА_13 та ОСОБА_14, вона разом з братом проживали із ними з дитинства. У 1988 році її батьків було переведено на роботу до міста Львова, де вони тимчасово проживали в сімейному гуртожитку, а вона в цей період навчалася в Ужгородському державному університеті на денній формі навчання, після закінчення якого у 1991 році також працевлаштувалася на роботу на Львівський завод "Електрон" і вселилася до батьків у гуртожиток. У зазначений період у спірній квартирі залишився проживати її старший брат ОСОБА_9

Її неповнолітній син, ОСОБА_11, протягом усіх років періодично разом із її батьками мешкав у спірній квартирі, в якій і на теперішній час знаходяться їхні особисті речі. Після закінчення школи син хоче повернутися на постійне місце проживання до селища міського типу Міжгір’я, де планує продовжити навчання, проте відповідачка ОСОБА_8, яка є першою дружиною її брата заперечує право останнього на проживання у спірній квартирі.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_10 просила заявлений нею в інтересах неповнолітнього сина позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2008 року вищезазначені позови об’єднано в одне провадження.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 11 червня 2008 року справу передано на розгляд Тячівського районного суду Закарпатської області.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 4 червня 2009 року, позов ОСОБА_6 задоволено: визнано за нею та її неповнолітньою донькою, ОСОБА_7, право на проживання у квартирі АДРЕСА_1; зобов’язано Межигірську селищну раду укласти із ОСОБА_6 окремий договір найму жилого приміщення на кімнату площею 24,5 кв. м у квартирі АДРЕСА_1, залишивши у спільному користуванні кухню, коридор та ванну кімнату. У задоволенні позову ОСОБА_10 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8, ОСОБА_9 просять ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У решті - судові рішення не оскаржуються.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За правилами ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про

порядок користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 14 червня 1986 року по 27 квітня 1993 року, від цього шлюбу має сина – ОСОБА_9 1987 року народження.

Позивачка ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 6 липня 1993 року до смерті останнього у 1998 році, від шлюбу має дочку ОСОБА_7 1996 року народження.

Спірна трикімнатна квартира була отримана батьками покійного ОСОБА_9 в 1974 році.

ОСОБА_8 поселилась та була зареєстрована в квартирі після реєстрації шлюбу з ОСОБА_9, після народження в цій квартирі був зареєстрований і відповідач ОСОБА_9

Спір щодо цієї квартири перебуває на розгляді в судах з 1993 року.

Під час розгляду справи про визнання ОСОБА_8 такою, що втратила право користування спірною квартирою було встановлено, що вона з 1994 року в ній не проживала (а.с. 44-47, 55-56).

З урахуванням зазначених обставин, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 заявлені в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки, суд обґрунтовано виходив з того. що після укладення нею шлюбу з ОСОБА_9 вона в установленому законом порядку, з дотриманням вимог ст. 65 ЖК України поселилася в спірній квартирі та 11 лютого 1994 року була зареєстрована в ній.

Посилання ОСОБА_8 на те, що вона не давала згоди на вселення позивачки не ґрунтуються на законі, оскільки судами встановлено, що вона в квартирі не проживала, а на вселення і проживання неповнолітньої такої згоди відповідно до ст. 65 ЖК України взагалі не потрібно.

Відповідно до вимог ст. 104 ЖК України суд задовольнив вимоги позивачки про зміну умов договору найму жилого приміщення.

Отже. ухвалюючи рішення суд, з’ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_6

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, коли судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8, ОСОБА_9 відхилити.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 4 червня 2009 року в частині позовних вимог ОСОБА_6 про визнання права користування жилим приміщенням, укладення окремого договору найму жилого приміщення та визначення порядку користування квартирою залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.