Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Полтавського акціонерного банку "Полтава-Банк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У серпні 2009 року Полтавський акціонерний банк "Полтава-Банк" (далі – ПАБ "Полтава-Банк") звернувся в порядку ст.ст. 526, 554, 610, 611 ЦК України до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування своїх вимог позивач указував, що 14 лютого 2008 року між ПАБ "Полтава-Банк" і ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав споживчий кредит у сумі 10 тис. гривень строком на 36 місяців (з 14 лютого 2008 року до 13 лютого 2011 року) зі сплатою 21% річних. У цей же день з метою забезпечення належного виконання кредитного договору між ПАБ "Полтава-Банк" і ОСОБА_7 укладено договір поруки, згідно з яким останній зобов’язався в разі невиконання позичальником своїх зобов’язань перед позикодавцем у термін і на умовах, визначених кредитним договором, погасити кредитну заборгованість, нараховані проценти за користування коштами, суму пені та збитків.

Оскільки позичальник несвоєчасно здійснював виплати за кредитним договором, ПАБ "Полтава-Банк" звернувся до Шишацького районного суду Полтавської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором. 23 березня 2009 року судом був виданий судовий наказ № 2-н-15/09 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАБ "Полтава-Банк" заборгованості в розмірі 13 397 гривень 31 копійки, який набрав чинності 24 квітня 2009 року та був виданий позивачеві.

Посилаючись на те, що кредитний договір і договір поруки є діючими, за кредитним договором продовжується нарахування процентів і пені, позивач просив розірвати кредитний договір та стягнути з відповідачів у солідарному порядку 807 гривень 21 копійку процентів за користування кредитом, 13 371 гривню 52 копійки пені за період з 24 квітня до 7 вересня 2009 року, судові витрати, а всього 14 580 гривень 38 копійок.

Рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 6 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 5 січня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

Окремою ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 5 січня 2010 року доведено до відома прокурора Полтавської області та голови правління ПАБ "Полтава-Банк" про виявлені під час апеляційного розгляду справи порушення.

У поданій касаційній скарзі ПАБ "Полтава-Банк" просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що сума заборгованості вже була стягнута з ОСОБА_6 на користь ПАБ "Полтава-Банк" згідно із судовим наказом, тобто спір між сторонами вже вирішений, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають .

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом установлено, що 23 березня 2009 року судом був виданий судовий наказ № 2-н-15/09 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАБ "Полтава-Банк" заборгованості в розмірі 13 397 гривень 31 копійки, який набрав чинності 24 квітня 2009 року та був виданий позивачеві .

При цьому кредитний договір розірваний не був і продовжував діяти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошового боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання, а боржник несе обов’язок відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час до виконання рішення суду про стягнення грошового боргу.

У зв’язку з викладеним висновок суду про відсутність правових підстав для покладення відповідальності на відповідачів за невиконання боргового зобов’язання після набрання чинності судовим наказом Шишацького районного суду Полтавської області від 23 березня 2009 року є таким, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, судом першої інстанції не вирішені позовні вимоги про розірвання кредитного договору.

На ці недоліки не звернув уваги й апеляційний суд.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу Полтавського акціонерного банку "Полтава-Банк" задовольнити частково.

Рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 6 листопада 2009 року, ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 5 січня 2010 року та окрему ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 5 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.