Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, Київського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області, виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці № 7 м. Полтави про визнання членом сім’ї наймача, визнання права користування жилим приміщенням, зобов’язання укласти договір найму жилого приміщення, зобов’язання провести реєстрацію, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання договору найму недійсним і за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про виселення та вселення,

У травні 2008 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання її членом сім’ї наймача, визнання за нею права користування жилим приміщенням, зобов’язання укласти договір найму жилого приміщення, зобов’язання провести реєстрацію, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, визнання договору найму недійсним.

Зазначала, що ОСОБА_7 був наймачем квартири АДРЕСА_1.

У грудні 2001 року вона вселилась до вказаної квартири, а 27 грудня 2006 року між нею та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

У зазначеній квартирі зареєстрована колишня дружина ОСОБА_7 – ОСОБА_6

Посилаючись на те, що вона вселилась до спірної квартири як член сім`ї ОСОБА_7, а ОСОБА_6 без поважних причин не проживає в зазначеній квартирі, просила визнати ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, зобов`язати Київський РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області зняти ОСОБА_6 з реєстраційного обліку; визнати її наймачем квартири АДРЕСА_1; зобов`язати госпрозрахункову житлово-експлуатаційну дільницю № 7 м. Полтави зареєструвати її в указаній квартирі та укласти з нею договір найму.

У подальшому доповнила заявлені вимоги.

Зазначала, що рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 6 травня 2008 року надано дозвіл госпрозрахунковій житлово-експлуатаційній дільниці № 7 м. Полтави переоформити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_6

7 травня 2008 року між ОСОБА_6 та госпрозрахунковою житлово-експлуатаційною дільницею № 7 м. Полтави було укладено договір найму спірної квартири.

Посилаючись на те, що зазначене рішення суперечить вимогам чинного законодавства, просила визнати рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 6 травня 2008 року та договір найму, укладений між ОСОБА_6 і госпрозрахунковою житлово-експлуатаційною дільницею № 7 м. Полтави, недійсними.

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про виселення та вселення.

Зазначала, що вона з 4 жовтня 1978 року перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі.

На підставі ордера від 7 лютого 1984 року ОСОБА_7 була надана квартира АДРЕСА_1 й вона вселилась до зазначеної квартири як дружина ОСОБА_7 і була зареєстрована в ній.

12 січня 2001 року шлюб між нею та ОСОБА_7 було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

7 травня 2008 року між нею та госпрозрахунковою житлово-експлуатаційною дільницею № 7 м. Полтави було укладено договір найму спірної квартири.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 у спірній квартирі проживає без достатньої правової підстави й чинить їй перешкоди в користуванні квартирою, просила виселити ОСОБА_5 з квартири без надання іншого жилого приміщення та вселити її до зазначеної квартири.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2008 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано її членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 – ОСОБА_7; визнано за нею право користування зазначеною квартирою; зобов`язано госпрозрахункову житлово-експлуатаційну дільницю № 7 м. Полтави укласти з нею договір найму вказаної квартири; зобов`язано Київський РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області зареєструвати ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1; визнано недійсним рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 6 травня 2008 року в частині надання дозволу госпрозрахунковій житлово-експлуатаційній дільниці № 7 м. Полтави на укладення договору найму з ОСОБА_6; визнано недійсним зазначений договір найму. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 5 березня 2009 року визнано ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 7 квітня 2009 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2008 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 5 березня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального прав.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 і відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_6 фактично погодилась із проживанням ОСОБА_5 у спірній квартирі, оскільки знала про вселення ОСОБА_5 до зазначеного жилого приміщення й вимоги про її виселення не пред`являла; ОСОБА_5 не зберігає за собою право користування іншою квартирою, яка відноситься до державного житлового фонду; ОСОБА_6 у спірній квартирі з 2003 року не проживала без поважних причин.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду.

Наймачем квартири був ОСОБА_7, ОСОБА_6 вселилась до квартири як дружина наймача й зареєстрована в ній.

12 січня 2001 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було розірвано.

У грудні 2001 року до спірного жилого приміщення без згоди ОСОБА_6 вселилась ОСОБА_5

27 грудня 2006 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 12 квітня 1985 № 2 "Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) роз’яснив, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

За змістом ст. 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у іншому жилому приміщенні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 і відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України зазначених положень закону до уваги не взяв; не перевірив: чи було дотримано порядок вселення ОСОБА_5 до спірної квартири, чи не обумовлювався угодою між нею, наймачем і ОСОБА_6 певний порядок користування жилим приміщенням; не з`ясував і в рішенні не зазначив, де зареєстрована ОСОБА_5 і чи не зберігає вона постійного місця проживання за місцем реєстрації; належним чином не перевірив доводів ОСОБА_6 про те, що вона виконує обов`язки щодо оплати комунальних послуг у спірній квартирі, не проживає у зазначеному жилому приміщенні з поважних причин, оскільки ОСОБА_5 чинить їй перешкоди в користуванні квартирою та, крім того, вона здійснює постійний догляд за особою похилого віку, у зв`язку із чим проживає в іншому жилому приміщенні.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_6; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2008 року, додаткове рішення Київського районного суду м. Полтави від 5 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 7 квітня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.