розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У червні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював на посаді начальника Таращанського районного відділу Київської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", наказом від 27 травня 2008 року № 292-к його незаконно було звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України в зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров’я, незаконним звільненням йому завдана моральна шкода.

Позивач просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Таращанського районного суду від 11 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2010 року, позов задоволено частково, постановлено поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Таращанського районного відділу Київської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" з 28 травня 2008 року, стягнути з відповідача на користь позивача 15 581 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 7 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 81 грн. – судових витрат.

У касаційній скарзі Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що ОСОБА_3 27 травня 2008 року було незаконно звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України в зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров’я, який перешкоджає продовженню роботи, оскільки на час звільнення позивач був тимчасово непрацездатним, до того ж йому не було запропоновано іншої легшої роботи, а звільнення відповідач провів за відсутності висновку медико-соціальної експертної комісії щодо стану здоров’я позивача.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Припинення трудового договору за пунктом 2 статті 40 КЗпП України є правильним у тому разі, якщо воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов’язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" хворим на активні форми туберкульозу з числа осіб, які підлягають обов’язковим медичним оглядам на туберкульоз, забороняється займати посади та виконувати роботи, пов’язані з ризиком зараження на туберкульоз контактних.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працював на посаді начальника Таращанського районного відділу Київської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", наказом від 27 травня 2008 року № 292-к його звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України в зв’язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок стану здоров’я, який перешкоджає продовженню даної роботи.

У наказі день звільнення конкретно не вказаний, а зазначено, що в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_3 днем його звільнення визначається перший день поновлення працездатності; згідно листа непрацездатності позивач хворів з 21 травня 2008 року по 9 червня 2008 року.

Також установлено, що підставою для звільнення стала хвороба позивача, оскільки згідно з повідомленням Таращанської ЦРЛ від 15 травня 2008 року № 477 ОСОБА_3 перебуває на диспансерному обліку лікарні з приводу захворювання на туберкульоз легень, позивача з 6 листопада 2007 року визнано інвалідом ІІ групи.

Установивши зазначені факти, суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на них належної уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин і не перевірив та не зазначив у рішенні чи є хвороба позивача безпечною або ж небезпечною для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, з огляду на його керівну посаду – начальник відділу, й помилково виходив із того, що підставою для звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України може бути лише висновок МСЕК.

Суд передчасно дійшов до висновку про те, що відповідач порушив вимоги частини другої статті 40 КЗпП України, не запропонувавши позивачу іншої роботи, оскільки не встановив і не зазначив у рішенні чи мав відповідач роботу (посаду), на яку була можливість перевести ОСОБА_3, у тому числі й з урахуванням його захворювання.

Крім того, суд констатував порушення Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" частини третьої статті 40 КЗпП України, зазначивши, що ОСОБА_3 звільнено з роботи 27 травня 2008 року – в період його тимчасової непрацездатності, однак такий висновок суду є припущенням, оскільки суд не перевірив і в рішенні не зазначив доказів, які свідчать про звільнення позивача саме 27 травня 2008 року при тому, що в наказі від 27 травня 2008 року № 292-к день звільнення конкретно не вказаний, а зазначено, що в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_3 днем його звільнення визначається перший день поновлення працездатності.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" задовольнити частково.

Заочне рішення Таращанського районного суду від 11 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.