Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вірма" (далі – ТОВ "Вірма") до товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал" (далі – ТОВ "Термінал"), товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиртехторгсервіс" (далі – ТОВ "Житомиртехторгсервіс"), ОСОБА_6, виконавчого комітету Житомирської міської ради, комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа – ОСОБА_7, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішення виконавчого комітету, визнання права власності та зобов’язання вчинити певні дії й за зустрічним позовом ТОВ "Житомиртехторгсервіс" до ТОВ "Вірма", треті особи: ОСОБА_6, ТОВ "Термінал", ОСОБА_7, виконавчий комітет Житомирської міської ради, комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності за добросовісним набувачем за касаційною скаргою ТОВ "Житомиртехторгсервіс" на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2010 року,

У липні 2009 року ТОВ "Вірма" звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Житомирської області від 12 грудня 2008 року на товариство переведені права та обов’язки покупця майна – адміністративного побутового приміщення загальною площею 100,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1, яке ЗАТ "Електромаш" продало ТОВ "Термінал" за договором купівлі-продажу від 20 червня 2007 року. Постановою апеляційного господарського суду Житомирської області від 12 лютого 2009 року це рішення було скасовано з відмовою їм у позові, проте постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2009 року скасовано судове рішення апеляційної інстанції із залишенням без змін рішення першої інстанції. Таким чином ТОВ "Вірма" стало власником спірного майна. Незважаючи на це, знаючи про судовий спір та про ухвалене 12 грудня 2008 року рішення на їх користь, ТОВ "Термінал", не будучи власником нежитлового приміщення, 8 січня 2009 року продало його ОСОБА_6, який вніс указане приміщення як свій внесок до статутного фонду заснованого ним ТОВ "Житомиртехторгсервіс". Цьому товариству було видано свідоцтво про право власності, у зв’язку із чим після набрання рішенням суду від 12 грудня 2008 року про переведення на них прав і обов’язків покупця законної сили, КП "Житомирське бюро технічної інвентаризації" відмовилось реєструвати за ними право власності.

Вважаючи, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волею, позивач просив визнати договір купівлі-продажу від 8 січня 2009 року недійсним, витребувати майно із чужого незаконного володіння та задовольнити позов.

Не визнавши позов, ТОВ "Житомиртехторгсервіс" звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому посилалось на те, що товариство є добросовісним набувачем адміністративного побутового приміщення загальною площею 100,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1, яке ОСОБА_6 вніс до статутного фонду як свій внесок, отримавши корпоративні права. Позивач просив визнати за ним право власності на спірне приміщення.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2010 року, позов ТОВ "Вірма" задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу адміністративного побутового приміщення загальною площею 100,7 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1, від 8 січня 2009 року між ОСОБА_6 і ТОВ "Термінал"; витребувано це приміщення в ТОВ "Житомиртехторгсервіс"; визнано право власності на нього за ТОВ "Вірма"; вчинені дії щодо його реєстрації в органах БТІ. У задоволенні зустрічного позову відмовлено та розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "Житомиртехторгсервіс" просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову й відмову в позові ТОВ "Вірма", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом з дотриманням вимог ст. ст. 58, 59, 212 ЦПК України правильно встановлено, що ТОВ "Вірма" на підставі рішення господарського суду Житомирської області від 12 грудня 2008 року стало власником майна – адміністративного побутового приміщення загальною площею 100,7 кв.м, що розташоване на АДРЕСА_1, яке в подальшому було незаконно відчужено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне майно вибуло з володіння його власника – ТОВ "Вірма" - поза його волею, тому договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203 ЦК України з витребуванням майна із чужого незаконного володіння.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які правильно застосовані.

Так, згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, розпоряджатися майном може лише його власник (ст. 319 ЦК України).

Посилання ТОВ "Житомиртехторгсервіс" про те, що ТОВ "Термінал", продаючи 8 січня 2009 року спірне нежитлове приміщення, мало всі правовстановлюючі документи на нього, не спростовує висновків суду, оскільки за рішенням господарського суду від 12 грудня 2008 року саме на ТОВ "Вірма" переведені права покупця та обов’язки щодо цього майна. Судове рішення, що набрало законної сили, є обов’язковим для виконання як для всіх органів влади та їх посадових осіб, так і для юридичних і фізичних осіб. Невиконання судового рішення є підставою для встановленої законом відповідальності (ст. 14 ЦПК України, ст. 4- 5 ГПК України). Сам по собі той факт, що рішення місцевого господарського суду набрало законної сили лише 23 квітня 2009 року (дата постанови суду касаційної інстанції), не спростовує того факту, що рішення є обов’язковим для виконання, а ТОВ "Вірма" є законним власником спірного майна. Неперерахування коштів за майно згідно з рішенням господарського суду не є підставою для його невизнання, а є підставою для його примусового виконання в порядку, установленому для виконання судових рішень.

Суд також правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову про визнання права власності за добросовісним набувачем. При цьому судова колегія звертає увагу на те, що добросовісність набуття – це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи, яка підлягає доказуванню за позовом про витребування майна, оскільки фактично це є встановленням факту, що має юридичне значення, у спорі про право власності.

Крім того, згідно зі ст. 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Такий наслідок недійсності правочину – реституція – настає незалежно від наявності вини сторін правочину в тому, що правочин є недійсним. Майно повертається стороні, яка передала його за недійсним правочином, лише тому, що правочин визнано недійсним і добросовісність сторони, яка набула майно за таким правочином, до уваги не береться.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиртехторгсервіс" відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 21 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.