Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про поділ спільного майна за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2008 року та касаційною скаргою ОСОБА_8 на заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 травня 2008 року й рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулись до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 1978 року до 2005 року ОСОБА_6 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 Від шлюбу мають доньку, ОСОБА_7 Вони разом мешкали в будинку АДРЕСА_1. Станом на 1 липня 1990 року цей будинок відносився до колгоспного двору та в ньому проживали: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та мати відповідача, ОСОБА_9, яка померла в 1994 році. Відповідач прийняв спадщину після смерті своєї матері. Оскільки кожний зі співвласників майна колгоспного двору станом на 1 липня 1990 року мав право на 1/4 частку спільного майна, то частка відповідача з урахуванням успадкованої ним частки матері складає 1/2. Посилаючись на те, що відповідач у добровільному порядку поділити спільне майно відмовляється, позивачі просили визнати за ними право власності на 1/2 частку спірного будинку та земельної ділянки й провести їх поділ у натурі.

Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 28 травня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6, ОСОБА_7 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1, іншу 1/2 частку цього будинку та земельної ділянки залишено у власності ОСОБА_8 Проведено поділ будинку та земельної ділянки в натурі відповідно до варіанта № 1 висновку будівельно-технічної експертизи від 10 січня 2008 року № 03-08. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_6, ОСОБА_7 права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки площею 0,18 га та поділу її в натурі скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті – рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 посилаються на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права й просять скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, а рішення апеляційного суду – у частині залишення без змін рішення районного суду про визнання за позивачами права власності на 1/2 частку спірного будинку.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 права власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки та поділу її в натурі й відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_8 є законним власником зазначеної земельної ділянки на підставі державного акта від 4 серпня 1999 року, а позивачі не обґрунтували наявність обставин для позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку.

Проте з таким висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на 1990 рік були членами колгоспного двору, тому мають право на частку в його спільному майні, а саме на 1/4 частку спірного будинку та земельної ділянки кожна.

Згідно з положеннями ст. 393 ЦК України п равовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Однак апеляційний суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України зазначених обставин справи та положень закону не врахував і не звернув уваги на те, що позивачі мають право вимагати відновлення їхнього права на частку земельної ділянки, яке існувало до видання державного акта на право приватної власності на землю від 4 серпня 1999 року на ім’я ОСОБА_8, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача права власності на частку належної йому земельної ділянки.

З висновками суду першої інстанції також погодитись не можна.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставини справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте районний суд, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_7 та визнавши за ними право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки й провівши її поділ у натурі, не врахував наявності чинного державного акта на право приватної власності на землю від 4 серпня 1999 року на ім’я ОСОБА_8 та не роз’яснив позивачам їхнього права на оскарження цього державного акта.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частку земельної ділянки й виділ її в натурі законними та обґрунтованими не можна, тому вони в цій частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – судові рішення відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 28 травня 2008 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2008 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності на частку земельної ділянки та виділ її в натурі скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті – судові рішення залишити без змін

Ухвала оскарженню не підлягає.