Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 в особі їхніх представників – опікунів: ОСОБА_7 та ОСОБА_11, третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Макіївської міської ради Донецької області, про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2010 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 1 жовтня 2006 року між ним як адвокатом і ОСОБА_12 було укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами якого остання виступала від свого імені та як опікун від імені малолітніх онуків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, а він як адвокат зобов’язався представляти їхні інтереси в судах та в інших державних організаціях у справі за позовом до прокуратури Донецької області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_13 унаслідок протиправних дій працівників прокуратури. За домовленістю оплата за надані послуги складала 50% від отриманої ОСОБА_12 та її онуками суми за рішенням суду. Він свої зобов’язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, у зв’язку із чим рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 листопада 2007 року позов ОСОБА_12 та її онуків задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь кожного з них по 500 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди й на користь ОСОБА_12 25 тис. грн. на відшкодування матеріальної шкоди. Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 померла та опікуном неповнолітніх призначена ОСОБА_7 Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 9 вересня 2008 року в задоволенні його позову до відповідачів про визнання договору про надання юридичних послуг дійсним і стягнення з кожного з малолітніх по 250 тис. грн. на виконання зобов’язань за договором відмовлено. Після смерті ОСОБА_12 спадщину прийняли ОСОБА_7 і малолітні ОСОБА_13, які відмовились задовольнити його вимогу як кредитора виплатити борг спадкодавця відповідно до умов договору про надання юридичних послуг.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив стягнути борг з ОСОБА_7 у розмірі 175 тис. грн., а із ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 – 29 166 грн. з кожного.

Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2010 року, позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 борг за договором про надання юридичної допомоги в розмірі 23 334 грн. 50 коп., а із ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 – 3 888 грн. 50 коп. з кожного; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить змінити судові рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання за договором про надання юридичної допомоги, тому з урахуванням принципу розумності та справедливості визначив розмір його витрат у сумі 35 тис. грн., які необхідно стягнути зі спадкоємців.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов’язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов’язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Закон України "Про адвокатуру" (2887-12) визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов’язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року протокол від 1 - 2 жовтня 1999 року № 6/VI, визначають уніфіковане тлумачення норм адвокатської етики, у тому числі щодо винагороди адвоката за виконані ним дії по наданню правової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, чч. 1-6 ст. 33 Правил адвокатської етики в угоді про надання правової допомоги мають бути чітко і недвозначно визначені всі головні умови, на яких адвокат приймає доручення клієнта. Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний із факторів, указаних у ч. 3 цієї статті, не має самостійного значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв’язку стосовно обставин кожного конкретного випадку. Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Судом установлено, що 1 жовтня 2006 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_12 було укладено договір про надання юридичних послуг, за умовами якого ОСОБА_6 як адвокат зобов’язався представляти інтереси ОСОБА_12 та її малолітніх онуків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 – у судах та в інших державних організаціях у справі за позовом до прокуратури Донецької області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_13 Цим договором передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється після набрання рішенням суду законної сила та складає 50% від отриманої суми.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 листопада 2007 року позов ОСОБА_12 задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь останньої 25 тис. грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 500 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, а на користь ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10 – 500 тис. грн. кожному на відшкодування моральної шкоди.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 померла, спадщину після смерті якої прийняли ОСОБА_7 і малолітні ОСОБА_10.

У позовній заяві ОСОБА_6 посилався на те, що відповідачі як спадкоємці померлої ОСОБА_12 зобов’язані сплатити йому борг останньої за договором про надання юридичних послуг.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та в обґрунтування касаційної скарги, ОСОБА_7 зазначала, що під час представлення інтересів ОСОБА_12 та її малолітніх онуків адвокат ОСОБА_6 не витратив багато робочого й особистого часу та не приклав значних професійних зусиль, оскільки насправді він лише склав чотири аналогічні за змістом позови та дві скарги, а також брав участь у чотирьох судових засіданнях.

Однак суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначених обставин справи та положень закону не врахував; доводів сторін у достатньому обсязі не перевірив; не з’ясував належним чином питання: які конкретно права й обов’язки виконавця послуг передбачені договором, чи виконані вони ним у повному обсязі та належним чином і чи відповідають умови договору моральним засадам суспільства; не визначився й з тим, які фактори сторонами договору бралися до уваги при визначенні розміру винагороди та чи може вважатися такий розмір розумно обґрунтованим для виплати ОСОБА_6 з урахуванням обсягу, строків і результату його дій в інтересах ОСОБА_12 та її малолітніх онуків.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.