Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – Бердянська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкоємства за заповітом, визнання договору дарування частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2010 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності в порядку спадкоємства за заповітом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а також визнання нікчемним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 28 вересня 2008 року ОСОБА_7 на ім’я ОСОБА_8 Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 Після його смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1. 19 лютого 1999 року ОСОБА_9 склав заповіт на все своє майно на ім’я ОСОБА_6 Спірна квартира є спільним майном подружжя, оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у період шлюбу внесли пайовий внесок за кооперативну квартиру, однак, правовстановлюючий документ був виданий на ім’я ОСОБА_7 Позивач зазначає, що він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки спадщину прийняв фактично – спільним проживанням із спадкодавцем на момент його смерті, заяву про відмову від спадщини не подавав. У 2008 році ОСОБА_6 дізнався, що 28 вересня 2008 року ОСОБА_7 подарувала спірну квартиру ОСОБА_8, що підтверджується договором дарування, укладеним 28 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 На думку позивача, відчуження квартири в цілому, а не ? її частини порушує його право на отримання спадщини.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2009 року визнано нікчемним в ? частині договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 вересня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2010 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 жовтня 2009 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6., суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки частки у праві спільної сумісної власності між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 не визначені, з такими вимогами до суду ніхто не звертався, то підстави для задоволення позову відсутні.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

Статтею 307 ЦПК України передбачено, що до повноважень апеляційного суду, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, належить право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, відповідно до статті 309 ЦПК України, є неправильно встановлені фактичні обставини справи, що полягає у неповному з’ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи.

Установлено, що 22 березня 1978 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 укладено шлюб. У період шлюбу ОСОБА_7 була прийнята членом ЖБК "Чайка" і нею був внесений пайовий внесок у розмірі 8 261 (вісім тисяч двісті шістдесят одна) грн. 81 коп. за кооперативну квартиру АДРЕСА_1. Право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_7, що підтверджується довідкою від 13 жовтня 1992 року, виданою ЖЕК № 1 по ЖБК. Право власності ОСОБА_7 на квартиру зареєстроване в Бердянському МБТІ 8 грудня 1992 року.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 18 вересня 1987 року "Про практику застосування судами законодавства про житлово – будівельні кооперативи" (v0009700-87) передбачено, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а після повної сплати пайового внеску – квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визначаються рівними (частина перша статті 28 КпШС УРСР, частина перша статті 70 СК України).

Законом встановлена презумпція рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

Судом на зазначене не звернуто уваги.

Частка померлого учасника спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах і може переходити як до спадкоємців за заповітом так і до спадкоємців за законом.

Складаючи заповіт, заповідач на свій розсуд визначає обсяг спадщини, що має спадкуватись після його смерті.

Оскільки склад спадщини, згідно зі статтею 1218 ЦК України, визначається на момент відкриття спадщини, то до спадкоємців переходить частка у спільній власності спадкодавця у тому обсязі, у якому вона існує на цей момент.

Зазначаючи, що частки у праві спільної сумісної власності між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 не визначені, судом апеляційної інстанції не звернуто уваги, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак при спадкуванні після смерті одного з подружжя необхідно виходити з рівності часток подружжя у спільній сумісній власності.

Крім того, нікчемними є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Вирішуючи спір суду апеляційної інстанції слід на зазначене звернути увагу.

Отже, суд апеляційної інстанції не визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню, не з’ясував всі обставини в справі та не надав їм оцінки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду апеляційного суду Запорізької області від 11 лютого 2010 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.