розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відділу громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві, треті особи: Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація, товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс", про визнання права користування жилим приміщенням і зобов’язання провести реєстрацію та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс", орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про вселення, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2009 року,

У жовтні 2007 році ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом про визнання права користування квартирою АДРЕСА_2 та зобов’язання провести реєстрацію, посилаючись на те, що вони знаходилися у фактичних шлюбних відносинах із жовтня 2004 року, а 13 жовтня 2005 року зареєстрували шлюб. 27 жовтня 2005 року в них народилася дочка – ОСОБА_8

Відповідачі у справі: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 – батьки ОСОБА_3; ОСОБА_7 – колишня дружина, у шлюбі з якою він перебував з 25 січня 1992 року до травня 2003 року та має спільну дочку ОСОБА_9, 1992 року народження.

Згідно з ордером № 34100 серії "Б" від 26 червня 1992 року ОСОБА_5 як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС на сім’ю у складі двох осіб (він та його дружина, ОСОБА_6) була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 47,8 кв. м у АДРЕСА_2 договір найму якої був укладений із ОСОБА_5

З 25 січня 1993 року ОСОБА_3 зі своєю першою дружиною та дочкою ОСОБА_9 почали мешкати в указаній вище квартирі зі згоди батьків.

У 2000 році за згодою ОСОБА_5 і ОСОБА_6 він, ОСОБА_7 та їхня дочка були зареєстровані в спірній квартирі.

Шлюб між ним і ОСОБА_7 розірвано в травні 2003 року, після чого він, ОСОБА_3, перейшов мешкати в кооперативну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перейшли мешкати в спірну квартиру.

У зв’язку з конфліктними стосунками з колишньою невісткою його батьки – відповідачі у справі – у липні 2003 року звернулися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та виселення ОСОБА_7 з неповнолітньою дочкою з указаної квартири.

Рішенням Дніпровського районного суду від 19 березня 2004 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовлено, визнано недійсними розпорядження органу приватизації від 5 липня 1994 року № 14/474 та свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 року рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_7 була виселена із указаної квартири.

16 квітня 2004 року ОСОБА_7 знята з реєстрації та виселена зі спірної квартири.

У квартирі залишилися мешкати його батьки: ОСОБА_5 і ОСОБА_6

У жовтні 2004 року зі згоди ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до цієї квартири вселилися й стали мешкати він та ОСОБА_4

З моменту вселення вони постійно мешкають і користуються квартирою як члени сім’ї, беруть участь у витратах, пов’язаних з оплатою комунальних послуг за користування приміщенням, та виконують інші зобов’язання, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Між ними (позивачами) та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 склався порядок користування квартирою, згідно з яким вони займають кімнату площею 12,0 кв. м, а ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – кімнату площею 16,5 кв. м.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вважали, що вони набули право користування жилим приміщенням, оскільки вселилися до спірної квартири зі згоди ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Ухвалою Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 року скасовано, залишено в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року, відповідно до якого ОСОБА_7 у квітні 2007 року була знову зареєстрована в спірній квартирі.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили їхні позовні вимоги задовольнити.

У серпні 2007 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом про вселення, визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, і виселення, посилаючись на те, що з 25 січня 1993 року вона з дочкою та ОСОБА_3 мешкали у квартирі АДРЕСА_2.

У травні 2003 року вона та ОСОБА_3 розірвали шлюб, і вже в липні 2003 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до неї з позовом про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, яка на той момент була власністю останніх, виселення її з дочкою та зняття з реєстраційного обліку.

Рішенням Дніпровського районного суду від 19 березня 2004 року в зазначених позовах ОСОБА_5 і ОСОБА_6 було відмовлено та визнано недійсними розпорядження органу приватизації від 5 липня 1994 року №14/474 і свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Оскільки 16 червня 2004 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 і ОСОБА_6 задоволено, то вона змушена була разом із дочкою виселитися зі спірної квартири та знятися з реєстрації й перейти мешкати до своїх батьків.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року було скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва та залишено в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року.

Після отримання ухвали суду вона і її дочка зареєструвалися в спірній квартирі, але вселитися до неї не можуть, оскільки відповідачі їм перешкоджають. У той час, коли вона та її дочка не проживали в спірній квартирі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були зареєстрованими в цій квартирі, але жодного дня там не проживали з моменту її отримання, дозволили своєму сину, ОСОБА_3, вселитися та мешкати разом із ОСОБА_4 і їхньою малолітньою дочкою в спірній квартирі.

Вона ніколи не надавала згоди на вселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до цієї квартири, оскільки сама залишилася без житла й не має ніякого іншого житла, крім спірної квартири. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ніколи не мешкали та не мешкають у спірній квартирі, оскільки мають на праві власності іншу квартиру, в якій проживають. ОСОБА_3 у 2003 році знявся з реєстраційного обліку зі спірної квартири та зареєструвалися у квартирі його батьків. З цього часу до її виселення в спірній квартирі ніхто з відповідачів не мешкав.

ОСОБА_7 просила її позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 6 листопада 2007 року вказані вище позови було об’єднані в одне провадження.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18 липня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їхньою неповнолітньою дочкою – ОСОБА_8, 2005 року народження, право користування квартирою АДРЕСА_2.

Зобов’язано Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їхню неповнолітню дочку ОСОБА_9, 2005 року народження, у спірній квартирі.

Позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково.

Вселено ОСОБА_7 та її неповнолітню дитину – ОСОБА_9, 1992 року народження, до вказаної квартири.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2009 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 18 липня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 і їхню неповнолітню дочку – ОСОБА_8, 2005 року народження, з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування спірною квартирою.

Вселено ОСОБА_7 та її дочку – ОСОБА_8, 1992 року народження, до вказаної квартири.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 2 розділу ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку із цим касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) зі змінами та доповненнями, внесеними законами України до 7 липня 2010 року

Касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 і задоволення вимог ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їхня неповнолітня дочка вселилися до спірної квартири без її згоди, а відповідно до ст. 65 ЖК України таке вселення можливе лише за умови письмової згоди всіх членів сім’ї наймача. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спірній квартирі не мешкають, а тому втратили право користування нею з підстав, передбачених ст. 71 ЖК України.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 71, ст. 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім’ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом.

Виходячи зі змісту ст. ст. 71, 72 ЖК України відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України та роз’яснень, викладених у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суди повинні встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

Судом першої інстанції було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_5 на сім’ю у складі двох осіб: він та його дружина, ОСОБА_6, на підставі ордера від 26 червня 1992 року, а розпорядженням КП УЖГ Дніпровського району м. Києва від 5 липня 1994 року № 14/474 передана їм у власність (а. с. 9).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року було визнано недійсними розпорядження органу приватизації від 5 липня 1994 року, свідоцтво про право власності на житло, видане ОСОБА_5 та ОСОБА_6, і визнано за ОСОБА_7 та її дочкою ОСОБА_9, 1992 року народження, право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2 (а. с. 22-24).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_7 у позові, виселено її і її дитину зі спірної квартири й знято з реєстраційного обліку ( а. с. 25-27)

Ухвалою Верховного Суду України від 28 лютого 2007 року скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 червня 2004 року та залишено в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року ( а. с. 28-29).

Установлено, що в спірній квартирі мешкають ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 зі своєю дружиною, ОСОБА_4, та їхня неповнолітня дочка – ОСОБА_8, 2005 року народження.

У цій квартирі зареєстровані ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її неповнолітня дочка ОСОБА_9 – 1992 року народження, що підтверджувалося довідкою товариства з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс" № 1087 від 26 вересня 2007 року (а. с. 10).

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано довідку від 10 жовтня 2007 року № 1254 ДЕЖ № 904; протокол замовлення послуг та обладнання кабельного телебачення та Інтернету від 7 липня 2007 року та 9 липня 2007 року, довідку з дитячої поліклініки Дніпровського району м. Києва про те, що їхня неповнолітня дитина, ОСОБА_8, мешкає у квартирі АДРЕСА_2 і знаходиться під наглядом цієї медичної установи (а. с. 16).

З постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_7 убачається, що у квартирі АДРЕСА_2 мешкають ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітня ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 64).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та часткового задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що на момент вселення до спірної квартири ОСОБА_3 зі його дружиною, ОСОБА_4, та їхньої неповнолітньої дочки, ОСОБА_8 ОСОБА_7 була виселена з неї та знята з реєстраційного обліку і її права на момент їхнього вселення порушені не були, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не заперечували проти їхнього вселення. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 березня 2004 року визнано за ОСОБА_7 та її дочкою ОСОБА_9, 1992 року народження, право користування спірною квартирою, однак відповідачі чинять їй перешкоди у вселенні. ОСОБА_7 у спірній квартирі не мешкала з 2004 року, а тому її доводи про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мешкали в указаній квартирі, оскільки мають на праві власності іншу квартиру, тому втратили право користування жилим приміщенням, не можуть бути взяті до уваги

Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції.