Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства Комерційного банку (далі – ЗАТ КБ) "ПриватБанк" про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії,

У серпні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 листопада 2007 року він уклав із відповідачем кредитний договір № МН-15-07, за яким одержав строком до 15 листопада 2012 року 150 тис. грн. з умовою сплати за користування кредитом процентів у розмірі 17% річних, 18 грудня 2007 року він уклав з цим банком кредитний договір № МН-17-07, за яким одержав строком до 15 грудня 2010 року 100 тис. грн. з умовою сплати за користування кредитом процентів у розмірі 17% річних, проте з 1 лютого 2009 року відповідач у порушення вимог закону та без його згоди в односторонньому порядку збільшив розміри процентних ставок за користування кредитами до 30% річних.

Позивач просив визнати неправомірними дії ЗАТ КБ "ПриватБанк", зобов’язати відповідача відновити розміри процентних ставок за користування ним кредитами згідно умов договорів і здійснити відповідні перерахунки процентів за користування кредитами, починаючи з 1 лютого 2009 року.

Заочним рішенням Миргородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2009 року позов задоволено, постановлено визнати неправомірними дії ЗАТ КБ "ПриватБанк" щодо підвищення процентної ставки з 1 лютого 2009 року до 30% річних за кредитними договорами № МН-15-07 від 16 листопада 2007 року та № МН-17-07 від 18 грудня 2007 року, укладеними між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", зобов’язати ЗАТ КБ "ПриватБанк" здійснити операції по таких договорах у частині коригування процентів за користування кредитами в розмірі, що погоджений між сторонами при укладенні договорів – 17% річних, починаючи з 1 лютого 2009 року, та надати ОСОБА_3 відповідні протоколи засідання кредитного комітету ЗАТ КБ "ПриватБанк" по обох кредитних договорах про зменшення розміру процентів до 17% річних та підтвердження розміру щомісячного платежу, а також стягнути з відповідача на користь позивача 411 грн. 30 коп. на відшкодування судових витрат та 500 грн. витрат по оплаті правової допомоги.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що укладеними між сторонами договорами передбачене право ЗАТ КБ "ПриватБанк" в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитами за певних умов, листом від 8 січня 2009 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_3 про те, що з 1 лютого 2009 року банк збільшує процентні ставки до 30% річних, і запропонувало йому в строк до 1 лютого 2009 року повідомити банк про свої наміри та в разі незгоди з підвищенням процентних ставок погасити заборгованість за кредитами в повному обсязі, проте ОСОБА_3 у встановлений строк не повідомив ЗАТ КБ "ПриватБанк" про свою незгоду з підвищеними процентними ставками і протягом лютого-березня 2009 року здійснював платежі на запропонованих банком умовах, а тому згідно з частиною третьою статті 205 ЦК України банк правомірно підвищив процентні ставки з мовчазної згоди позивача, крім того, рішення про підвищення процентних ставок ЗАТ КБ "ПриватБанк" прийнято до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17) , а зазначений закон не має зворотної дії в часі.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17) .

Зазначеним Законом ЦК України (435-15) доповнено статтею 1056-1 "Проценти за кредитним договором", відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 листопада 2007 року позивач уклав із відповідачем кредитний договір № МН-15-07, за яким одержав строком до 15 листопада 2012 року 150 тис. грн. на споживчі цілі з умовою сплати за користування кредитом процентів у розмірі 17% річних, 18 грудня 2007 року ОСОБА_3 уклав із ЗАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір № МН-17-07, за яким одержав строком до 15 грудня 2010 року 100 тис. грн. на споживчі цілі з умовою сплати за користування кредитом процентів у розмірі 17% річних; пунктами 2.3.1 кредитних договорів передбачене право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні.

Також установлено, що листами, які датовані та направлені позивачу 8 січня 2009 року, ЗАТ КБ "ПриватБанк" повідомило ОСОБА_3 про те, що з 1 лютого 2009 року процентні ставки за кредитами для нього становитимуть 30% річних.

Проценти за користування кредитами у розмірі 30% річних ЗАТ КБ "ПриватБанк" розпочало нараховувати позивачу з 1 лютого 2009 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на час направлення позивачу листів щодо збільшення процентних ставок – 8 січня 2009 року, ЗАТ КБ "ПриватБанк" було достовірно відомо про те, що 9 січня 2009 року набирає чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17) і збільшення банком розміру процентів за кредитними договорами у односторонньому порядку з 1 лютого 2009 року є незаконним, оскільки на той час уже була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, безпідставно послався на положення частини третьої статті 205 ЦК України щодо наявності мовчазної згоди ОСОБА_3 на підвищення процентних ставок і без законних на те підстав відмовив у задоволенні позову про визнання неправомірними дій банку при тому, що судом встановлений факт збільшення відповідачем розмірів процентних ставок саме з 1 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" (661-17) .

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2010 року скасувати і залишити в силі заочне рішення Миргородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.