Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Міністерства внутрішніх справ України, Державного казначейства України, військової частини № 3057, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Державного казначейства України на рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року,

У лютому 2006 року ОСОБА_6 і ОСОБА_7 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок смерті їхнього сина – ОСОБА_11, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов’язків військової служби через неправомірні дії посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України (далі – МВС України), їм завдана моральна шкода.

Позивачі просили стягнути з МВС України на відшкодування моральної шкоди 500 тис. грн. на користь кожного.

До участі в розгляді справи як співвідповідачів залучено Державне казначейство України та військову частину № 3057.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2008 року позов задоволено частково, ухвалено стягнути з МВС України за рахунок передбачених для проведення виплати для МВС України коштів Державного бюджету України на користь позивачів на відшкодування моральної шкоди 100 тис. грн. кожному, у решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 грудня 2008 року вказане рішення районного суду змінено: стягнуто з держави Україна через Державне казначейство України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_6, ОСОБА_7 100 тис. грн. кожному.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 липня 2009 року вказане рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням Апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з держави Україна шляхом списання коштів з єдиного розрахункового рахунку Державного казначейства України на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_7 70 тис. грн. кожному.

В обґрунтування касаційної скарги Державне казначейство України посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відшкодування моральної шкоди за рахунок держави Україна шляхом списання коштів з єдиного розрахункового рахунку Державного казначейства України, апеляційний суд застосував ст. 56 Конституції України, ст. ст. 1173, 1174 ЦК України 2003 року та виходив із того, що за шкоду, завдану діями службової особи управління Східного територіального командування ВВ МВС України, першого заступника начальника штабу – начальника оперативного відділу ОСОБА_8, під час виконання останнім своїх повноважень, повинна відповідати держава Україна.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 442 ЦК Української РСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, ш кода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (ст.ст. 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Статтею 441 ЦК Української РСР 1963 року організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 440-1 указаного Кодексу моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 26 березня 1992 року № 2235-XII " Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон № 2235-XII (2235-12) ) в нутрішні війська МВС України входять до системи МВС України і призначені для охорони й оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, охорони виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі – Закон № 565-XII (565-12) ) до виконання завдань по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі із злочинністю в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть залучатись інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх військ.

Відповідно до чч. 2, 5 ст. 25 Закону № 565-XII при порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Як роз'яснено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що згідно з матеріалами особової справи ОСОБА_11 (його послужного списку, укладеного між ОСОБА_11 і МВС України контракту, який був пролонгований унаслідок конклюдентних дій, тощо) він проходив службу у військовій частині внутрішніх військ у складі МВС України.

5 серпня 2002 року син позивачів - капітан ОСОБА_11 - у складі патрульного взводу спеціального призначення військової частини № 3057 був направлений на підставі розпорядження начальника штабу управління Східного територіального командування ВВ МВС України ОСОБА_8 від 2 серпня 2002 року в службове відрядження до військової частини № 4111 у м. Донецьку на збори підрозділів спеціального призначення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання службового завдання із забезпечення охорони громадського порядку та безпеки працівників державної виконавчої служби, у ході примусового виконання судового рішення, сталося зіткнення групи військовослужбовців, у складі якої був і ОСОБА_11, з майором міліції ОСОБА_10 У результаті застосування останнім вогнепальної зброї ОСОБА_11 було завдано поранення голови, унаслідок якого 4 вересня 2002 року він помер.

Відповідно до висновку матеріалів розслідування обставин загибелі командира патрульного взводу спеціального призначення І патрульної роти капітана ОСОБА_11, затвердженого 6 листопада 2002 року тимчасово виконуючим обов'язки начальника управління Східного територіального командування ВВ МВС України полковником ОСОБА_12, капітан ОСОБА_11 загинув під час виконання обов’язків військової служби, службових обов'язків.

Згідно з постановою військового місцевого суду Донецького гарнізону від 8 грудня 2005 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 425 ч. 2 КК України, за амністією; кримінальну справу відносно нього припинено.

Судом першої інстанції також установлено, що смерть ОСОБА_11 сталася внаслідок неналежного виконання службових обов’язків начальником штабу управління Східного територіального командування ВВ МВС України ОСОБА_8

Проте апеляційний суд на викладене уваги не звернув, у порушення ст. 213 ЦПК України не визначився належним чином із характером спірних правовідносин і визначив суб'єктом відповідальності за завдану моральну шкоду державу.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що обов'язок із відшкодування шкоди в цьому випадку покладено на міліцію.

Зазначений висновок відповідає вимогам ст. ст. 440-1, 441 ЦК Української РСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин), ст. 1 Закону № 2235-XII, ст. ст. 1 - 3, 5, 9, 10, 25 Закону № 565-XII, у зв’язку із чим суд першої інстанції обґрунтовано поклав обов’язок відшкодувати позивачам шкоду, завдану смертю ОСОБА_11, на МВС України.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер та обсяг моральних страждань позивачів, пов’язаних зі смертю їхнього сина, що сталася внаслідок недбалого ставлення службової особи ВВ МВС України до своїх обов'язків, і при цьому виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Рішення суду першої інстанції ухвалене згідно із законом.

За таких обставин оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Державного казначейства України задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 20 жовтня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 26 вересня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.