розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства "Союзавто", треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про відшкодування майнової та моральної шкоди,

У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, зазначаючи, що з вини останнього, який керував транспортним засобом, 19 серпня 2007 року сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої його автомобіль зазнав механічних пошкоджень.

У судовому засіданні ОСОБА_3 змінив і уточнив позовні вимоги та просив стягнути завдані збитки з приватного підприємства "Союзавто" (далі – ПП "Союзавто"), оскільки під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із ПП "Союзавто", а ОСОБА_5 надав ПП "Союзавто" тимчасовий реєстраційний талон на право керування за довіреністю.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 26 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що позивач не довів тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, та що згідно з п. 6.1 договору від 29 червня 2006 року № 55 "Про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті", укладеного між ПП "Союзавто" і ОСОБА_5 як власником транспортного засобу, передбачено, що у випадку дорожньо-транспортної пригоди підприємець власник транспортного засобу несе повну відповідальність за заподіяну шкоду, збиток. Крім того, суд зазначив, що між приватним підприємством та ОСОБА_4 не були оформлені трудові відносини й він управляв транспортним засобом на підставі тимчасового реєстраційного талона.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до маршрутного листа ПП "Союзавто" № 006008 ОСОБА_4 19 серпня 2007 року був допущений до роботи на маршрутному таксі – транспортному засобі "Фіат Дукато", номерний знак НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_5, який слідував за маршрутом № 7: "с. Текстильників-Річпорт".

Цього ж дня приблизно о 13 годині 30 хвилин ОСОБА_4, керуючи вказаним транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем "Шкода Октавія", номерний знак НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3

Постановою Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2007 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу. У протоколі про адміністративне правопорушення від 19 серпня 2007 року зазначено, що ОСОБА_4 працює водієм у ПП "Союзавто" (а.с. 11).

Згідно з довідкою ДАІ від 23 січня 2008 року автомобіль "Фіат Дукато" зареєстрований за ОСОБА_5 та ПП "Союзавто" видано тимчасовий реєстраційний талон на право керування за дорученням строком з 29 червня 2006 року до 1 січня 2017 року (а.с. 61).

Згідно із ч. 4 ст. 24 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Крім того, суд, пославшись на п. 6.1 договору від 29 червня 2006 року № 55 "Про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті" як на підставу відмови в позові до ПП "Союзавто", не звернув уваги на те, що даним договором передбачено, що відповідальність за заподіяну шкоду у випадку дорожньо-транспортної пригоди несе підприємець, власник транспортного засобу, а не найманий водій. У п. 6.3 договору зазначено, що у разі аварії повну відповідальність за заподіяну шкоду несе перевізник як власник транспортного засобу.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Суд у порушення вказаних норм та вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України не взяв до уваги того, що у справі відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_4 керував транспортним засобом на підставі довіреності, виданої власником; не перевірив наявних у справі доказів про те, що автомобіль перебував в оренді в ПП "Союзавто", та про те, що в маршрутному листі й у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 зазначено як водія ПП "Союзавто"; у достатньому обсязі не перевірив пояснень ОСОБА_3; не визначився із характером спірних правовідносин, зокрема з тим, що ОСОБА_4 фактично був допущений до роботи, що регулюється нормою ч. 4 ст. 24 КЗпП України і не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З‘ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 26 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 20 серпня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.