розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно,

У квітні 2009 року ВАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2007 року ОСОБА_3 уклала з банком кредитний договір, за умовами якого одержала 25 тис. грн. строком до 26 грудня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 20% річних, проте свої обов’язки за договором ОСОБА_3 систематично порушує, не повертає вчасно кредит та проценти, а тому вона та її поручитель ОСОБА_4 зобов’язані достроково повернути банку кредит, сплатити проценти й пеню, крім того, банк має право звернути стягнення на заставлене ОСОБА_3 майно.

Позивач під час розгляду справи уточнив позов та збільшив його ціну, просив стягнути солідарно з відповідачок 22 916 грн. 68 коп. кредиту, 5 731 грн. 27 коп. процентів, пеню в розмірі 1 223 грн. 54 коп., а також звернути стягнення на заставлене ОСОБА_3 згідно з договором від 27 грудня 2007 року майно.

Рішенням Сакського міськрайонного суду від 27 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2010 року, позов задоволено.

Додатковим рішенням Сакського міськрайонного суду від 5 грудня 2009 року конкретно визначене майно, на яке звертається стягнення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що ОСОБА_3 належним чином не виконує своїх обов’язків за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, укладеним між нею та ВАТ "Державний ощадний банк України", а тому з неї, а також із ОСОБА_4, як її поручителя згідно з укладеним між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ВАТ "Державний ощадний банк України" договором поруки від 27 грудня 2007 року, слід солідарно стягнути на користь заборгованість за кредитним договором та пеню.

Проте з такими висновками суду цілком погодитися не можна.

Згідно зі статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилалася на те, що договір поруки від 27 грудня 2007 року вона не укладала, відповідно такий договір і не підписувала, а при оформленні матеріалів кредитної справи ОСОБА_3 був вчинений злочин, зокрема підроблений договір поруки від її імені.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень ОСОБА_4 у достатньому обсязі не перевірив, саме на підставі договору поруки від 27 грудня 2007 року поклав на ОСОБА_4 солідарний із ОСОБА_3 обов’язок щодо сплати ВАТ "Державний ощадний банк України" заборгованості за кредитним договором, однак не встановив та не зазначив у рішенні чи підписаний договір поруки його стороною – ОСОБА_4, а відтак чи має вона обов’язки поручителя ОСОБА_3 за кредитним договором.

З огляду на положення статті 207 ЦК України встановлення такого факту є необхідним для вирішення питання про дійсність договору поруки чи про його нікчемність, однак суд із додержанням вимог статей 10, 60, 137, 143 ЦПК України в достатньому обсязі не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, не вирішив питання про призначення експертизи для з’ясування наведених ОСОБА_4 обставин, зокрема вчинення підпису в договорі поруки нею чи іншою особою, а також не дав у рішенні оцінки наданим ОСОБА_4 доказам щодо проведення органами внутрішніх справ перевірки її та керуючого філії – Сакського відділення № 4573 ВАТ "Державний ощадний банк України" звернень з приводу підробки договору поруки та шахрайського заволодіння грошовими коштами банку, не дав суд оцінки й показанням свідка ОСОБА_5

Посилання суду на те, що ОСОБА_4 не звернулася з позовом про оспорення договору поруки, не можна визнати підставою для звільнення суду від обов’язку перевірки наведених відповідачкою обставин, оскільки в разі підтвердження її доводів договір поруки є нікчемним, а визнання нікчемного правочину недійсним закон не вимагає.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Сакського міськрайонного суду від 27 липня 2009 року, додаткове рішення цього ж суду від 5 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.