розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Колочавської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, треті особи: Міжгірська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство "Міжгірське бюро технічної інвентаризації", відділ містобудування, архітектури та регіонального розвитку Міжгірської районної державної адміністрації, ОСОБА_4, про визнання права власності на житловий будинок у цілому та за позовом ОСОБА_5 до Колочавської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/4 частину житлового будинку за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2010 року, додаткове рішення цього ж суду від 3 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 28 січня 1958 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Під час шлюбу вони за спільні кошти побудували житловий будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок. За життя її чоловік 2 вересня 2004 року склав заповіт, за яким усе своє майно заповідав своїй дочці – ОСОБА_6, проте рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 3 лютого 2009 року вказаний заповіт було визнано нікчемним. Інші спадкоємці: син, ОСОБА_4, та донька, ОСОБА_6, – відмовилися від частки спадкового майна на її користь.

У зв’язку із цим позивачка просила визнати за нею право власності на спадковий будинок у цілому.

25 травня 2009 року ОСОБА_5 подав до суду позов, в якому просив визнати за ним право власності на 1/4 спадкового житлового будинку.

рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2010 року позови задоволено частково: визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частини, а за ОСОБА_5 – на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Додатковим рішенням цього ж суду від 3 лютого 2010 року стягнуто судові витрати на користь держави з ОСОБА_3 222 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 616 грн. 44 коп. судового збору; з ОСОБА_5 – 252 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 205 грн. 48 коп. судового збору.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2010 року рішення та додаткове рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 ст. 81 ЦПК України встановлено, що розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Станом на час подання позову до суду – 10 квітня 2009 року – була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 (1258-2005-п) , якою затверджено Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ, який передбачав, що розмір указаних витрат, ураховуючи категорію справи (майнового характеру), становив 30 грн., які позивачка й сплатила згідно з квитанцією № 12 від 7 квітня 2009 року.

Суд першої інстанції, як і апеляційний суд, на зазначене уваги не звернув і помилково виходив із того, що на час пред’явлення ОСОБА_3 позову була чинною постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 року № 361 "Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ" (361-2009-п) , і в порушення ст. ст. 81, 88 ЦПК України стягнув із позивачки зайвих 222 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Ураховуючи викладене, судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_3 у дохід державного бюджету витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У решті – доводи касаційної скарги є необґрунтованими, правильність висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та судами допущені порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 337, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Додаткове рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 3 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 квітня 2010 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 в дохід державного бюджету 222 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.