Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором,

У вересні 2009 року ВАТ "Державний ощадний банк України" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 березня 2006 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 одержав 95 тис. грн. строком до 28 березня 2009 року й зобов’язався повертати кредит частинами та сплачувати проценти в розмірі 17,5% річних і в забезпечення виконання таких зобов’язань передав у заставу банку автомобіль. Своїх обов’язків за кредитним договором відповідач не виконав, і 14 травня 2007 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис, за яким для задоволення грошових вимог банку в сумі 114 754 грн. 34 коп. було звернуто стягнення на заставлене майно, у жовтні 2008 року заставлене майно – автомобіль був проданий, у результаті продажу одержано кошти в сумі 61 559 грн. 09 коп. для погашення заборгованості ОСОБА_3, однак така сума не покриває вимог банку в повному обсязі.

Позивач просив стягнути з відповідача залишок заборгованості за кредитним договором у розмірі 51 695 грн. 25 коп. та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Тячівського районного суду від 21 грудня 2009 року позов задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11 березня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ "Державний ощадний банк України" просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ВАТ "Державний ощадний банк України", звернувшись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, обрало позасудовий порядок захисту своїх прав, 14 травня 2007 року приватний нотаріус вчинив виконавчий напис і для стягнення на користь банку 114 754 грн. 34 коп. звернув стягнення на заставлене майно, відділ державної виконавчої служби виконував саме цей документ, а тому стягнення з ОСОБА_3 частини заборгованості в розмірі 51 695 грн. 25 коп. в судовому порядку означатиме подвійне стягнення заборгованості та безпідставне збагачення банку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов’язання передбачені статтями 599- 601, 604- 609 ЦК України, зокрема за статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України "Про заставу" передбачено, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Таким чином у кредитора для задоволення своїх грошових вимог є право звернення стягнення на предмет застави; разом із тим сам по собі факт реалізації предмета застави, в тому числі й на підставі виконавчого напису нотаріуса, не припиняє грошового зобов’язання боржника в тому разі, коли сума, одержана від продажу предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, й у такому випадку закон передбачає право кредитора о держати суму, якої не вистачає для повного задоволення його вимоги, з іншого майна боржника.

Судом першої інстанції установлено, що відповідач не виконав своїх обов’язків за кредитним договором від 28 березня 2006 року, 14 травня 2007 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис і звернуто стягнення на заставлене ОСОБА_3 майно – автомобіль "Мерседес-Бенц Спрінт", 2002 року випуску. 27 жовтня 2008 року відділом державної виконавчої служби проведено аукціон із продажу заставленого майна й у результаті продажу автомобіля одержано 61 559 грн. 09 коп. для задоволення грошових вимог банку. Рішення та дії відділу державної виконавчої служби відповідачем не оскаржувалися.

Також установлено, що одержаної від продажу заставленого майна суми грошових коштів недостатньо для повного задоволення грошових вимог ВАТ "Державний ощадний банк України", станом на 28 вересня 2009 року залишок заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором становить 51 695 грн. 25 коп.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що ВАТ "Державний ощадний банк України" не одержало від ОСОБА_3 належного виконання зобов’язання за кредитним договором, не покрила грошових вимог банку й сума, виручена від реалізації предмета застави, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню залишок суми заборгованості за договором.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд на положення статті 591 ЦК України та статті 24 Закону України "Про заставу" уваги не звернув, помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, не спростував установлених судом першої інстанції фактів, які свідчать про неналежне виконання ОСОБА_3 свого зобов’язання за кредитним договором та про наявність у нього заборгованості перед банком і після реалізації предмета застави, а тому безпідставно відмовив у задоволенні позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 березня 2010 року скасувати і залишити в силі рішення Тячівського районного суду від 21 грудня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.