Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання права на спадщину за заповітом і за законом за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно.

Зазначав, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 1 вересня 2003 року та свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя від 1 вересня 2003 року будинок АДРЕСА_1 належав на праві приватної власності його матері - ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла. Відповідач у справі є його рідним братом. Після смерті матері відкрилася спадщина, що складається з будинку АДРЕСА_1.

18 січня 2005 року ОСОБА_8 було складено заповіт на ім’я його брата - ОСОБА_7, відповідно до якого житлову добудову, позначену на поетажному плані літерою А-2, в спірному будинку вона заповідала відповідачу.

Відповідач, який є спадкоємцем за заповітом і за законом, на час відкриття спадщини не проживав разом зі спадкодавцем, хоча й був зареєстрований за вказаною адресою, та у визначений законом строк не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Таким чином, відповідач є таким, що не прийняв спадщину після смерті матері.

Посилаючись на те, що він є спадкоємцем за законом першої черги, своєчасно прийняв спадщину, подавши до нотаріальної контори у визначений законом строк заяву про прийняття спадщини, позивач просив визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті матері, а саме будинок АДРЕСА_1.

У березні 2008 року ОСОБА_7 пред’явив у суді позов до ОСОБА_6 про визнання права на спадщину за заповітом та за законом.

Зазначав, що він зареєстрований та постійно проживав разом зі спадкодавцем у будинку АДРЕСА_1, а тому вважається таким, що прийняв спадщину.

Посилаючись на те, що він своєчасно прийняв спадщину, що відкрилася після смерті його матері - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, позивач просив визнати за ним право власності на спадкове майно: за заповітом від 18 січня 2005 року на житлову добудову літ. А-2, що знаходиться на АДРЕСА_1; за законом на ? частину вказаного будинку, що не охоплена заповітом.

У травні 2008 року ОСОБА_7 уточнив позовні вимоги й просив визнати за ним право власності на спадкове майно: за заповітом від 18 січня 2005 року на житлову добудову літ. А-2, що знаходиться по АДРЕСА_1; за законом на ? частину вказаного будинку, що не охоплена заповітом, а також на частину земельної ділянки пропорційно до його частки в спадщині.

Ухвалою суду справи за позовами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 об’єднано в одне провадження.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено: визнано за ОСОБА_6 право власності на спадкове майно, а саме будинок АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, а позов ОСОБА_7 задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право власності на спадщину, що відкрилася після смерті матері - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме: за заповітом від 18 січня 2005 року на житлову добудову літ. А-2, що знаходиться на АДРЕСА_1; за законом на ? частину вказаного будинку, що не охоплена заповітом ОСОБА_8, а також на частину земельної ділянки пропорційно до частки ОСОБА_7 у спадщині на спірний будинок.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8 – мати сторін у справі, яка мешкала в будинку АДРЕСА_1. Після її смерті відкрилася спадщина, що складається з цього будинку.

18 січня 2005 року ОСОБА_8 склала заповіт на користь сина, ОСОБА_7, щодо частини майна, а саме житлової добудови до будинку. ОСОБА_6 звернувся із заявою про прийняття спадщини 9 жовтня 2006 року, тобто у визначений термін. ОСОБА_7, який був лише зареєстрований за місцем проживання матері, але не мешкав там на час відкриття спадщини, із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину звернувся у вересні 2007 року, тобто з пропущенням установленого законом строку для прийняття спадщини.

Відповідно до вимог ст. ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За правилами ч. 3 цієї статті спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Судом ретельно перевірялися доводи ОСОБА_7 щодо проживання його разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, проте вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом за спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч. 2 ст. 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом, а також в разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом мають особи, визначені в ст. ст. 1261- 1265 ЦК України, відповідно до черговості спадкування.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 як спадкоємець за заповітом, так і спадкоємець за законом першої черги не прийняв своєчасно спадщини, що відкрилася після смерті його матері – ОСОБА_8, і відповідно не набув права на спадкове майно.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, під час встановлення зазначених фактів судом не було порушені норми цивільного процесуального законодавства й правильно застосовані норми матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 грудня 2008 року.

Ухвала оскарження не підлягає.