ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Лященко Н.П.,
Лихути Л.М.,
Сеніна Ю.Л.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа – ОСОБА_9, про усунення від права на спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного Дніпропетровської області від 22 липня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення від права на спадкування за законом.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_10, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді жилого будинку АДРЕСА_1, спадкоємцями за законом були троє її дітей: вона, сестра, ОСОБА_9, та брат, ОСОБА_11 Сестри відмовилися від належних їм за законом часток у спадщині на користь брата - ОСОБА_11, оскільки він тяжко хворів, потребував стороннього догляду й іншого житла, крім спадкового будинку, у нього не було.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 помер. Після смерті ОСОБА_11 відкрилася спадщина у вигляді жилого будинку АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та заощадження.
Заповіту ОСОБА_11 не залишав, тому його діти - відповідачі у справі: ОСОБА_12 та ОСОБА_8 - звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що останні шість років брат тяжко хворів, не міг самостійно пересуватися, готувати собі їжу, прати одяг та білизну, отримував державну допомогу по безробіттю, якої йому не вистачало, оскільки він потребував постійного лікування та посиленого харчування, а відповідачам було відомо про тяжкий стан здоров’я їхнього батька та його потребу в догляді, тому що вона неодноразово їх про це просила, проте останні ухилялися від надання допомоги, позивачка просила усунути відповідачів від прав на спадкування за законом після смерті ОСОБА_11
Під час розгляду справи ОСОБА_6 збільшила позовні вимоги й просила встановити факт прийняття спадщини, встановити факт непрацездатності та знаходження у безпорадному стані у зв’язку із тяжкою хворобою, встановити факт ухилення спадкоємців від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, усунути ОСОБА_12, ОСОБА_8 від права на спадкування та визнати за нею право на спадкування.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено встановити факт ухилення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від надання необхідної допомоги ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; усунути ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від права на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_11; визнати за ОСОБА_6 право на спадкування майна, що залишилося після смерті ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку із чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції належним чином не з’ясовано: чи перебував спадкодавець у безпорадному стані й чи потребував він сторонньої дороги, а також чи мав спадкоємець змогу надавати таку допомогу.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 304 ЦПК України встановлено порядок розгляду справи апеляційним судом, відповідно до якого справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції.
Однак апеляційний суд, встановивши необґрунтованість та неповноту рішення суду першої інстанції, на порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України доводів позивача належним чином не перевірив; не встановив і не дослідив усіх обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, що стало підставою для ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду.
Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.
Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справа – направленню на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2009 року скасувати.
Справу передати на новий апеляційний розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Є.Ф. Левченко
Л.М. Лихута
Н.П. Лященко
Ю.Л. Сенін