розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства "Бердянський виноробний завод" (далі – ЗАТ "Бердянський виноробний завод"), третя особа – ОСОБА_4, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2009 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому зазначала, що з 1 липня 1971 року працювала в ЗАТ "Бердянський виноробний завод" на різних посадах, а з 1 червня 1998 року – на посаді начальника цеху сировини. Наказом голови правління ЗАТ "Бердянський виноробний завод" від 30 квітня 2007 року № 23-а її було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з прогулами без поважних причин. Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_3 просила визнати незаконним наказ про її звільнення, поновити її на роботі, стягнути заборгованість із заробітної плати та компенсаційні виплати.

5 травня 2008 року позивачка доповнила свої позовні вимоги та просила стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в розмірі 2 968 грн. 54 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У березні 2009 року ОСОБА_3 подала до суду уточнений позов про визнання незаконним наказу про її звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, в якому вказала ті самі обставини, що були зазначені в первинному та додатковому позовах, крім вимог про стягнення компенсаційних виплат, об’єднавши їх у один позов.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року позовні вимоги про стягнення компенсаційних виплат і додатковий позов за заявою позивачки було залишено без розгляду.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто із ЗАТ "Бердянський виноробний завод" на її користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 2 968 грн. 54 коп.; розподілено судові витрати; у решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2009 року заочне рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка була ознайомлена з наказом про її звільнення з роботи в травні 2007 року, а до суду за захистом свого порушеного права звернулась лише в липні 2007 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, установленого ст. 233 КЗпП України.

Апеляційний суд не погодився з такими висновками місцевого суду, скасував рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог і відмовив у позові в цій частині виходячи з того, що звільнення ОСОБА_3 відбулось із дотриманням вимог ст. ст. 40, 43, 149 КЗпП України. Крім того, зазначив, що відсутність згоди профспілки, що не діяла в установі, відповідно до вимог ст. 43-1 КЗпП України не перешкоджала роботодавцю звільнити працівника з роботи.

Проте погодитись із такими висновками не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що позивачка з 1 липня 1971 року працювала в ЗАТ "Бердянський виноробний завод" на різних посадах, а з 1 червня 1998 року – на посаді начальника цеху сировини. Наказом голови правління ЗАТ "Бердянський виноробний завод" від 30 квітня 2007 року № 23-а її було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з прогулами без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пп. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40, пп. 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як установлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивачку наказом від 30 квітня 2007 року № 23-а звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України без попередньої згоди профспілкового комітету первинної профспілкової організації ЗАТ "Бердянський виноробний завод", членом якої була ОСОБА_3, у зв’язку з тим, що членство первинної профспілкової організації ЗАТ "Бердянський виноробний завод" у районній профспілковій організації працівників АПК було призупинено через неперерахування внесків.

Проте Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) не передбачає процедури призупинення повноважень первинної профспілкової організації при вирішенні таких питань, а КЗпП України (322-08) не передбачає можливості звільнення працівника без згоди профспілки у такому випадку.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні

від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Вони самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з'їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об'єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об'єднань.

У порушення цих норм права, а також ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули; не визначилися з характером спірних правовідносин; доводів позивачки належним чином не перевірили; не врахували, що звільнення ОСОБА_3 було проведено всупереч вимогам ст. 43 КЗпП України – без згоди первинної профспілкової організації; не встановили фактичних обставин щодо підстав звільнення позивачки.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 травня 2009 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 29 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.