Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Бердянської міської ради Запорізької області до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора Запорізької області, комунальне підприємство Бердянської міської ради з технічної інвентаризації, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом за касаційною скаргою ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітнього сина – ОСОБА_7, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року,

У березні 2009 року Бердянська міська рада Запорізької області звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала про те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 серпня 2007 року ОСОБА_7 є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька – ОСОБА_9, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10, але не оформив своїх спадкових прав. Спадкове майно складалося з 1/2 частки жилого будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці 1 200 кв. м, яка належала ОСОБА_10 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності. У свідоцтві про право на спадщину зазначені об’єкти, що знаходяться на вказаній земельній ділянці, у тому числі вбиральня дерев’яна, позначена літ. "Ч". Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2005 року ОСОБА_6 є спадкоємцем померлого ОСОБА_10 Спадкове майно складалося з 1/2 частки жилого будинку АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці 506 кв. м, яка належала ОСОБА_10 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності. У свідоцтві про право на спадщину зазначені об’єкти, що знаходяться на вказаній земельній ділянці, у тому числі вбиральня дерев’яна літ. "Ч". На підставі цих правовстановлюючих документів право власності на за жилий будинок за вищезазначеною адресою зареєстровано за ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці за кожним. За договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності ОСОБА_10 була надана земельна ділянка площею 1 200 кв. м. Відповідно до проекту будівництва спорудження вбиральні літ. "Ч" не передбачалось. 2 листопада 1995 року під час технічної інвентаризації до плану будинку було внесено вбиральню літ. "Ч" і зазначено, що земельну ділянку площею 841 кв. м зайнято самовільно.

Оскільки зазначена вбиральня збудована на земельній ділянці територіальної громади м. Бердянська Запорізької області, що порушує її права на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності громади, міська рада просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 серпня 2007 року в частині включення до складу спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, указаної у свідоцтві вбиральні дерев’яної літ. "Ч", та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2005 року в частині включення до складу спадкового майна померлого 12 березня 2001 року ОСОБА_10, зазначеної у свідоцтві вбиральні дерев’яної літ. "Ч".

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року, позов задоволено. Визнано недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 серпня 2007 року в частині включення до складу спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, вказаної у свідоцтві вбиральні дерев’яної літ. "Ч", та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2005 року в частині включення до складу спадкового майна померлого 12 березня 2001 року ОСОБА_10, зазначеної у свідоцтві вбиральні дерев’яної літ. "Ч".

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що вбиральня літ. "Ч" розташована за межами земельної ділянки, яка виділялась ОСОБА_10, і помилково була зарахована до спадкового майна після його смерті.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення місцевого суду без змін і відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_8, дійшов висновку, що доводи скарги висновків суду не спростовують, а рішення є законним і обґрунтованим.

Погодитись із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що власником 1/2 частки жилого будинку АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, отриманим 14 серпня 2007 року після смерті ОСОБА_9, є ОСОБА_7 Власником іншої 1/2 частки вказаного будинку згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17 березня 2005 року після смерті ОСОБА_10 є ОСОБА_6

Земельна ділянка площею 1 200 кв. м, на якій розташований жилий будинок за вищезазначеною адресою, належала ОСОБА_10 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України в судовому порядку вирішується питання про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п. 27 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Проте ОСОБА_7 є спадкоємцем першої черги після смерті батька – ОСОБА_9, а тому мав право на спадкування та отримання спірного свідоцтва, згідно з яким до складу жилого будинку АДРЕСА_1 входить також і вбиральня літ. "Ч" .

Крім того, згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч. 1 ст. 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Таким чином, суди не дали оцінки тому, що якщо спірна вбиральня є самочинно збудованою, то ОСОБА_7 мав право на спадкування будівельних матеріалів, які були використані в процесі будівництва вказаної вбиральні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Однак с уди в порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, не врахували, що в цьому випадку має місце спір про право користування та розпорядження земельною ділянкою, що регулюється нормами ЗК України, тому захищати порушене право позивач повинен не на підставі норм ЦК України (435-15) щодо оспорення спадщини, а на підставі норм ЗК України (2768-14) й не шляхом оспорювання права власності та оспорювання правовстановлюючого документа на будівлю, а способами, указаними в ЗК України (2768-14) .

До того ж суд, визнавши недійсними вищезазначені свідоцтва, не звернув уваги на те, що позивач не входить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_9 і не є власником убиральні літ. "Ч", тобто його право власності не порушене отриманням ОСОБА_7 у власність 1/2 частки зазначеної вбиральні.

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8, яка діє в інтересах неповнолітнього сина – ОСОБА_7, задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 серпня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.