Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – Донецька товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа – Донецька товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на ? частину квартири за касаційною скаргою ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 січня 2009 року,

У квітні 2006 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру.

Зазначала, що в травні 1999 року вона за договором купівлі-продажу придбала у відповідачів квартиру АДРЕСА_1, договір було укладено у Краматорській філії Донецької товарної біржі, яка засвідчила законність угоди.

Посилаючись на те, що відповідачі відмовляються від нотаріального посвідчення зазначеної угоди, проте усі вимоги угоди виконані, ОСОБА_11 просила позов задовольнити.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 4 липня 2006 року вищевказаний договір купівлі-продажу квартири був визнаний дійсним і за ОСОБА_11 визнано право власності на спірну квартиру. Вказане рішення було скасовано на підставі ухвали Краматорського міського суду від 17 липня 2008 року за нововиявленими обставинами.

У серпні 2008 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за ним права власності на ? частину квартири.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що перебував у шлюбі з ОСОБА_11 з 1998 року до 2007 року. У травні 1999 року ними в період шлюбу, за спільні сумісні кошти, придбано спірну квартиру. Договір купівлі-продажу було оформлено на його дружину та зареєстровано у Краматорській філії Донецької товарної біржі, нотаріально договір не посвідчувався.

Посилаючись на викладене та на те, що квартиру було придбано під час перебування у шлюбі із ОСОБА_11, ОСОБА_11 просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі: визнати дійсним укладений договір та визнати за ним право власності на ? частину квартири.

Також зазначав, що в період дії вищезазначеного рішення суду, рішенням Північно-Донбаського постійнодіючого третейського суду від 19 вересня 2007 року право власності на спірну АДРЕСА_1 було визнано за ОСОБА_13 шляхом передачі відступного за договірними зобов’язаннями, які виникли між останнім та ОСОБА_11. Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 13 березня 2008 року право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_14

Ухвалою суду від 11 вересня 2008 року позови об’єднано в одне провадження.

Останнім рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 29 січня 2009 року, позови задоволено частково: визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений Краматорською філією Донецької товарної біржі 20 травня 1999 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, дійсним; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 просить ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на ? частину квартири змінити, задовольнивши такі позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

У решті судові рішення не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи ОСОБА_11 в задоволенні позовних вимог у частині визнання за ним права власності на ? частину квартири, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на день розгляду справи судом, власником спірної квартири за договором купівлі-продажу є ОСОБА_14, його право власності ніким не оспорено.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального закону без повного та всебічного з’ясування дійсних обставин справи, прав та обов’язків сторін в даних правовідносинах.

Відповідно до ст. ст. 212, 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою судів.

Суди узагалі належним чином не з’ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначили, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, спірна квартира придбана сторонами у травні 1999 року на підставі договору купівлі-продажу. В цей період часу сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України не перевірив належним чином доводів позивача про те, що спірна квартира придбана подружжям за спільні сумісні кошти і є їхньою спільною сумісною власністю.

Лише та обставина, що квартира в даний час належить на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_14, не може бути підставою для відмови в позові.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Проте всупереч зазначеній нормі суд не роз’яснив позивачу його право на пред’явлення позову до останнього.

З огляду на викладене судові рішення в оскаржуваній частині не можна визнати законними та обґрунтованими і вони підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_12 в інтересах ОСОБА_11 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29 січня 2009 року в частині вимог ОСОБА_11 про визнання за ним права власності на ? частину квартири скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.