Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на частку у спадковому майні та виділення її в натурі за касаційною скаргою ОСОБА_7 рішення апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на частку у спадковому майні та виділ її в натурі.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина на ? частину АДРЕСА_1 Спадкоємцями за законом були вона, її брат – відповідач по справі ОСОБА_7 та їх батько – ОСОБА_9 Всі спадкоємці прийняли спадщину шляхом вступу у володіння спадковим майном.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько, він на випадок своєї смерті залишив заповіт на ім’я відповідача.

Посилаючись на те, що їй в порядку спадкування після смерті матері належить 1/6 частина будинку, просила позов задовольнити.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування після смерті матері, ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/6 частину АДРЕСА_1 Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення й відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано належних доказів про фактичне прийняття нею спадщини після смерті матері, крім того нею пропущений передбачений ст. 71 ЦК УРСР строк позовної давності, що є згідно ст. 80 ЦК УРСР підставою для відмови в позові.

Скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності факту проживання позивачки з матір’ю, ОСОБА_8, на час її смерті у 1984 році та фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном на підставі п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР. У задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено, оскільки згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи неможливо виділити в натурі належну на праві власності ОСОБА_6 частку.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка пропустила строк позовної давності без поважних причин.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2009 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 червня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.