Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі – продажу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2010 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_7 4 вересня 2007 року укладено договір купівлі – продажу будинку АДРЕСА_1. Проте у момент вчинення спірного правочину позивач не розумів значення своїх дій. Крім того, дозвіл дружини позивача, ОСОБА_8, на укладення договору купівлі – продажу будинку також є недійсним, оскільки остання страждає психічним захворюванням у вигляді сінельної дієнції, тобто недоумства. Відповідач ОСОБА_7 був обізнаний стосовно цього факту. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним договір купівлі – продажу будинку, а також стягнути 5 000 (п’ять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 доповнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним договір купівлі – продажу будинку також з підстав невиконання ОСОБА_7 істотних умов договору – неотримання продавцем вартості проданого об’єкту нерухомості, а також зміст правочину суперечить моральним засадам суспільства.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 жовтня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2010 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 жовтня 2009 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі – продажу скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_6 в цій частині задоволено. Визнано недійсним договір купівлі – продажу будинку АДРЕСА_1 Полтавської області, укладений 4 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

Згідно статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі – продажу та ухвалюючи в цій частині рішення про задоволення позову та визнання недійсним договору купівлі – продажу будинку, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний правочин суперечить моральним засадам суспільства, що є підставою для визнання його недійсним.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Підставою недійсності правочину, як зазначено у частині першій статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою для визнання правочину недійсним, оскільки його зміст суперечить моральним засадам суспільства, є доведення факту поведінки його учасників, яка містить ознаки істотної суспільної небезпеки.

Установлено, що при укладенні між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 4 вересня 2007 року договору купівлі – продажу будинку АДРЕСА_1, у поведінці сторін відсутні ознаки істотної суспільної небезпеки.

Оскільки, спірний правочин не суперечить моральним засадам суспільства, то підстави для визнання його недійсним саме з цих мотивів відсутні.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а саме: предмету договору, істотних умов, які необхідні для укладення договору купівлі – продажу тощо.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент. Коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи (частина перша статті 225 ЦК України).

Установлено, що ОСОБА_6 на момент укладення спірного договору купівлі – продажу будь – яким психічним захворюванням, тимчасовим розладом психічної діяльності не страждав, не виявляв ознак недоумства або інших психічних розладів і міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що підтверджується актом амбулаторної судово – психіатричної експертизи № 598 від 18 серпня 2009 року (а.с. 125 – 130).

ОСОБА_8 на час проведення амбулаторної судово – психіатричної експертизи страждала на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді судинної деменції, ступінь вираженості якої така, що позбавляє її можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Дати відповідь на питання чи могла вона розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент дачі згоди на укладення договору купівлі – продажу неможливо, оскільки відсутні дані про вираженість у під експертної в той період часу прояві недоумства (а.с. 120 – 124).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі - продажу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем не доведено факту, що під час укладення спірного правочину він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а також ним не доведено і інших підстав недійсності правочину.

Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_6 та визнання недійсним договору купівлі – продажу підлягає скасуванню.

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що підставі для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відсутні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2010 року в частині визнання недійсним договору купівлі – продажу будинку АДРЕСА_1 Полтавської області, укладеного 4 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати, залишивши в силі в цій частині рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 жовтня 2009 року.

В решті рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 жовтня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 17 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.