Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі – Соколівська сільська рада) про визнання незаконними рішень сільської ради та визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою Соколівської сільської ради на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 вересня 2009 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Соколівської сільської ради від 17 вересня 1973 року затверджено рішення загальних зборів уповноважених колгоспу "40-річчя Жовтня" від 25 серпня 1973 року № 5 про надання дозволу Косівському районному відділу народної освіти на проведення будівництва восьмиквартирного житлового будинку на виділеній колгоспу земельній ділянці площею 0,30 га. Рішенням виконавчого комітету Косівської районної ради депутатів трудящих від 27 грудня 1974 року № 329 було затверджено акт державної комісії від 27 грудня 1974 року про прийняття в експлуатацію восьмиквартирного житлового будинку в АДРЕСА_1. Рішенням сесії народних депутатів Соколівської сільської ради від 19 грудня 1996 року зазначений вище восьмиквартирний житловий будинок, який збудовано з метою надання житла вчителям та іншим спеціалістам, включено до числа службових. Рішенням виконавчого комітету Соколівської сільської ради від 26 лютого 2001 року ОСОБА_3 надано дозвіл на оформлення технічної документації з метою приватизації двокімнатної квартири № 5 у вище зазначеному житловому будинку, проте рішенням цієї ж ради від 8 листопада 2006 року № 40 "Про затвердження переліку об’єктів комунального майна, яке може бути приватизовано" квартири АДРЕСА_1 передано у приватну власність спеціалістів (вчителів), а наймачам квартир №№ 2, 4, 5, 8, у тому числі й позивачці, у передачі у приватну власність квартир відмовлено та запропоновано укласти договори найму. Рішенням Соколівської сільської ради від 22 грудня 2006 року № 59 ОСОБА_3 зобов’язано укласти договір найму двокімнатної квартири № 5 за вищезазначеною адресою.

Позивачка, вважаючи рішення сільської ради про відмову в передачі їй у приватну власність квартири та про зобов’язання її укласти договір найму квартири такими, що порушують її право на приватизацію житла, просила, уточнивши позовні вимоги: визнати незаконними рішення Соколівської сільської ради від 22 грудня 2006 року № 59 та від 8 листопада 2006 року № 40 у частині відмови їй у приватизації двокімнатної квартири № 5 та зобов’язання укладення договору найму, а також рішення Соколівської сільської ради від 15 лютого 2005 року та від 8 листопада 2006 року № 41 в частині віднесення будинку спеціалістів до об’єкту комунального майна громади і визнання таким, що не підлягає приватизації; визнати за нею право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 вересня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано незаконними оскаржувані рішення Соколівської сільської ради. Визнано за ОСОБА_3 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1

У касаційній скарзі Соколівська сільська рада просить судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Соколівською сільською радою необґрунтовано відмовлено позивачці у приватизації квартири АДРЕСА_1 та зобов’язано її укласти договір найму зазначеної квартири. У зв’язку з цим суд визнав за нею право власності на квартиру.

Проте до таких висновків суди дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Статтею 8 вказаного закону встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Судом установлено, що ОСОБА_3 разом зі своєю сім’єю більше десяти років проживає у виділеній їй двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 Рішення адміністрації підприємства – відділу освіти - про надання житлового приміщення позивачці не збереглося, а ордер про надання службового житлового приміщення не видавався, оскільки житловому будинку статус службового надано лише рішенням Соколівської сільської ради від 19 грудня 1996 року, яке згодом рішенням суду визнано незаконним. Спірна квартира на даний час знаходиться на балансі Соколівської сільської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року із змінами та доповненнями, до виключної компетенції сільської ради відноситься: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Пунктом 5 ст. 16 указаного вище закону встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб’єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Дійшовши висновку, що Соколівською сільською радою необґрунтовано відмовлено позивачці у приватизації квартири, та визнаючи за нею право власності, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули, не встановили фактичних обставин того, чи створені сільською радою необхідні умови, перелічені у п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", які б дозволяли приватизацію комунального майна, та не навели правових норм, які б дозволяли суду замість визначених законом органів вирішити питання про приватизацію житла.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Соколівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області задовольнити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 2 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 3 вересня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.