розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Кролевецької міської ради Сумської області, Кролевецької житлово-експлуатаційної контори, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання членом сім’ї наймача, за зустрічним позовом Кролевецької міської ради Сумської області до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, виселення за касаційною скаргою Кролевецької міської ради Сумської області на рішення апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з вересня 2001 року зі згоди сина, ОСОБА_7, проживає у АДРЕСА_1, наймачем якої він був та який помер у жовтні 2008 року. Вони проживали однією сім’єю, мали спільний бюджет, проводили у квартирі ремонт, купували речі, проте у квартирі він не зареєстрований.

З урахуванням наведеного, на підставі ст. ст. 64, 65 ЖК України просив визнати його членом сім’ї померлого сина ОСОБА_7, наймача однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

У грудні 2008 року Кролевецька міська рада звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому зазначала, що договір найму житлового приміщення – спірної квартири – у 1993 році укладено з ОСОБА_7, який не звертався із заявою про вселення до квартири інших осіб. Його батько – позивач ОСОБА_3, який зареєстрований у АДРЕСА_2, вселився у спірну квартиру з порушенням установленого порядку, отже, проживає в ній як тимчасовий жилець. У зв’язку зі смертю наймача спірної квартири дія договору найму припинилася й право користування нею ОСОБА_3 втратив, а тому підлягає виселенню з квартири.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 13 березня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, виселено його з цього приміщення без надання іншого житла.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2009 року рішення місцевого суду скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено та визнано за ним право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1, визнавши його членом сім’ї наймача. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі Кролевецька міська рада Сумської області просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічний позов про його виселення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач вселився у спірну квартиру з порушенням вимог і порядку, встановлених ст. ст. 64, 65 ЖК України. Оскільки він вселився у квартиру як тимчасовий жилець, а після смерті наймача квартири договір найму жилого приміщення припинився, то він утратив право користування квартирою та підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Скасовуючи рішення місцевого суду та визнаючи за ОСОБА_3 право користування спірним жилим приміщенням, апеляційний суд виходив із того, що він вселився до наймача квартири, свого померлого сина, з його згоди, з 2001 року постійно в квартирі проживав як член сім’ї наймача, іншого житла не має, а сама по собі відсутність реєстрації у квартирі не є підставою для відмови йому в позові.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, протее таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що позивач ОСОБА_3 зареєстрований у АДРЕСА_2, проте з 2001 року проживає у АДРЕСА_1 що є спірною у справі, наймачем якої був його син ОСОБА_7, який помер у жовтні 2008 року.

За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року (v0002700-85) (з відповідними змінами) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) " роз’яснив, які обставини мають бути з’ясовані судом, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача.

З’ясувавши ці обставини, давши оцінку наданим доказам відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_3 не набув права користування спірним жилим приміщенням, оскільки порядок вселення дотриманий не був, не доведений факт згоди наймача на реєстрацію позивача у квартирі, письмового звернення до наймодавця чи власника житла з питання його реєстрації не було, витрат з оплати комунальних послуг за спірною адресою на двох осіб позивач не ніс, зберігає реєстрацію за іншим місцем проживання, а надані докази вказують на те, що зв'язок з жилим приміщенням за своїм місцем реєстрації він не втратив.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно застосував положення ЖК України (5464-10) щодо того, що позивач ОСОБА_3 фактично проживав у спірній квартирі як тимчасовий жилець зі згоди наймача, а після його смерті у зв’язку з припиненням договору найму жилого приміщення він не набуває права користування житлом та підлягає виселенню (ст. ст. 99, 106 ЖК України).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи протилежне, його висновків не спростував, допустився помилок у застосуванні на вірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, помилково вважаючи, що факт того, що син позивача за свого життя не ставив питання про його виселення свідчить про надання згоди на вселення у спірну квартиру. При цьому апеляційний суд не вказав, які норми процесуального права були порушені судом першої інстанції при встановленні ним фактичних обставин справи та наданні поданим сторонами доказам правової оцінці цих обставин.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не може вважатися законним й обґрунтованим та відповідно до положень ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу Кролевецької міської ради Сумської області задовольнити.

Рішення апеляційного суду Сумської області від 2 червня 2009 року скасувати та залишити в силі рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 13 березня 2009 року.