розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Брігус", про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 липня 2010 року,

У лютому 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" (далі – АКІБ "УкрСиббанк") звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 21 грудня 2007 року уклав з ОСОБА_3 договір про надання споживчого кредиту в сумі 644 550 доларів США. Відповідно до умов зазначеного договору ОСОБА_3 зобов’язувався повернути кредит до 18 червня 2008 року зі сплатою 11,3 % річних за користування кредитом.

17 червня 2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту, відповідно до якої ОСОБА_3 зобов’язувався повернути кредит в повному обсязі до 15 листопада 2008 року.

15 листопада 2008 року відповідач кредит не повернув та станом на 2 лютого 2009 року заборгованість за кредитним договором складає 154 53, 69 доларів США, з них 140 536, 32 доларів США – основного боргу, 9 666, 81 доларів США – заборгованість по процентам, 4 309, 78 доларів США – пеня за прострочення сплати основного боргу та 30, 78 доларів США – пеня за прострочення сплати процентів. Збільшивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 171 553, 72 доларів США, станом на 19 жовтня 2009 року зобов’язання відповідачем за кредитним договором не виконані.

Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 липня 2010 року, рішення міськрайонного суду скасовано, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_3 на користь АКІБ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором в сумі 1 120 074 грн. 47 коп., проценти за користування кредитом в сумі 247 208 грн. 68 коп. та пеню за невиконання зобов’язання в сумі 235 399 грн. 91 коп.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 21 грудня 2007 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту № 11273934000, відповідно до якого банк надав ОСОБА_3 кредит в іноземній валюті в сумі 644 550 доларів США, а відповідач зобов’язувався повернути кредит в повному обсязі до 18 червня 2008 року зі сплатою за користування кредитом 11,3 % річних (а.с. 8-14). 17 червня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання кредиту, відповідно до якої строк повернення кредиту сторони встановили до 15 листопада 2008 року (а.с. 15).

У встановлений додатковою угодою строк – 15 листопада 2008 року, зобов’язання виконане не було.

Зазначений кредит забезпечено договором застави майнових прав № 4762 від 21 грудня 2007 року, укладений між АКІБ "УкрСиббанк" та ТОВ "Брігус", за яким заставодавець ТОВ "Брігус" передало у заставу майнові права, а саме кошти в сумі 3 500 000 грн. у забезпечення усіх зобов’язань ОСОБА_3 (а.с. 142-143). Зазначену суму було розміщено в АКІБ "УкрСиббанк" за договором строкового банківського вкладу від 20 грудня 2007 року № 26156159570000 (а.с. 89).

27 листопада 2008 року ТОВ "Брігус" та ОСОБА_3 уклали договір займу (безпроцентної цільової позики), за яким ТОВ "Брігус" зобов’язувалося надати ОСОБА_3 безпроцентну цільову позику в сумі 3 533 312, 94 грн. з метою сплати останнім протягом 30 днів заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2007 року (а.с. 93).

27 листопада 2008 року ОСОБА_3 перерахував банку отримані з депозитного рахунку ТОВ "Брігус" депозитні кошти в сумі 3 млн. 500 тис. грн. та відсотки за користування кредитом в розмірі 33 318 грн. 94 коп., а всього 3 533 316 грн. 94 коп., а банк зарахував ці кошти в рахунок погашення кредиту за комерційним курсом 6 грн. 74 коп. за 1 долар США, у зв’язку з чим станом на 27 листопада 2008 року визначив заборгованість відповідача за кредитним договором у сумі 140 536, 32 долара США (а.с. 19, 94).

Відмовляючи АКІБ "УкрСиббанк" у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що має місце прострочення кредитора, оскільки кредитор відмовився прийняти належне виконання запропоноване боржником та майновим поручителем боржника – ТОВ "Брігус" згідно їх звернень від 22 жовтня 2008 року та 15 листопада 2008 року про погашення кредиту шляхом перерахування коштів з депозитного рахунку ТОВ "Брігус", який перебував у заставі банку, у зв’язку з чим банк не вправі вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_3 не виконав зобов’язання щодо повернення кредиту в строк до 15 листопада 2008 року, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Однак з такими висновками обох судових інстанцій погодитись не можна, оскільки судові рішення ухвалені ними з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора (ст. 511 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам (ст. 528 ЦК України).

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України у тому разі, якщо кредитор відмовляється прийняти належне виконання зобов’язання, запропоноване боржником або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку, кредитор вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (ч. 2, 4 ст. 613 ЦК України).

При ухваленні рішень у справі, суди зазначених вимог закону не врахували та всупереч вимогам ст. ст. 60, 212- 215 ЦПК України не дали оцінки доводам сторін і наданим ними доказам та не встановили в рішенні фактів, які підлягають встановленню.

Так, заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 та ТОВ "Брігус" посилались на те, що з метою належного виконання своїх зобов’язань як за кредитним договором так і за договором поруки, діючи добросовісно та передбачаючи виникнення в майбутньому труднощів у погашенні кредиту, до настання строку погашення кредиту неодноразово зверталися до банку з письмовими пропозиціями про зміну умов договору та погашення кредиту за рахунок депозитного вкладу ТОВ "Брігус", що перебував у заставі банку.

При цьому ОСОБА_3 і ТОВ "Брігус" посилались на те, що без вчинення банком (кредитором) певних дій (зняття обтяження з депозитного рахунку ТОВ "Брігус" та зарахування зазначених депозитних коштів, які перебували у розпорядженні і заставі банку, на погашення кредиту на підставі платіжних документів – доручень ТОВ "Брігус" про перерахування цих коштів з його рахунку на погашення кредиту ОСОБА_3.) ні боржник, ні майновий поручитель не могли своєчасно належно виконати своїх зобов’язань.

На підтвердження своїх доводів відповідачі надали документи про звернення до банку з відповідною пропозицією, яким, однак, суди належної оцінки не дали.

При цьому суди залишили поза оцінкою і ту обставину, що у п. 3.2.2 кредитного договору та у пп. 1.7, 8.4, 9.3 договору строкового банківського вкладу передбачене право боржника на дострокове погашення кредиту, та право вкладника на дострокове отримання суми вкладу шляхом підписання сторонами змін (доповнень) до договору (а.с. 8-12, 89-92).

На думку відповідача банк, діючи недобросовісно, у порушення умов цих договорів, залишив без реагування їх письмові звернення та платіжні доручення ТОВ "Брігус", що призвело до порушення строків виконання ними зобов’язань, заподіяння їм збитків та виникнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначені доводи судами належно не перевірено, оцінки з точки зору вимог закону, які регулюють спірні правовідносини не дано, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору щодо відповідальності ОСОБА_3 та ТОВ "Брігус" та розміру цієї відповідальності.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 28 жовтня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 липня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим.