Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поділ майна та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 8 жовтня 2008 року,

У травні 2003 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 1970 року до 1998 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 За час спільного проживання вони придбали АДРЕСА_2 та автомобіль "Москвич-412".

Посилаючись на те, що вирішити питання про поділ майна добровільно ОСОБА_7 не бажає, ОСОБА_6 просила визнати за ними право власності на спірний будинок і автомобіль по 1/2 частці за кожним.

У процесі судового розгляду позивачка уточнила та доповнила позовні вимоги й просила виділити їй 1/2 ідеальну частку в натурі, автомобіль виділити відповідачу зі сплатою грошовою компенсації, а також включити в поділ майна: квартиру АДРЕСА_1, електромотор, диван-ліжко, килим, шафу, відеомагнітофон "Самсунг", кришталеву вазу, швейну машинку, 5 рушників.

У листопаді 2005 року ОСОБА_7 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ майна, в якому просив визнати за ними право власності на спірний будинок по 1/2 частці за кожним, виділити йому автомобіль, а ОСОБА_6 виділити спальний гарнітур "Ліанка", меблевий гарнітур, холодильник "Норд", диван, 2 крісла, телевізор "Електрон", 3 килими, палас і 6 вуликів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 8 жовтня 2008 року, позов ОСОБА_6 і зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Залишено у власності ОСОБА_7 1/2 частку АДРЕСА_2 та автомобіль М-412 і визнано за ним право власності на відеомагнітофон "Самсунг". Визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку вказаного будинку, спальний гарнітур "Ліанка", меблевий гарнітур, диван, 2 крісла, телевізор "Електрон", 2 килими та палас. Зобов’язано ОСОБА_6 сплатити ОСОБА_7 грошову компенсацію в розмірі 700 грн. Відмовлено ОСОБА_6 у включенні до поділу майна подружжя електромотора, дивана-ліжка, килима, шафи, кришталевої вази, швейної машинки, 5 рушників і квартири АДРЕСА_1. Відмовлено ОСОБА_7 у включенні до поділу майна подружжя холодильника "Норд", килима та 6 вуликів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позови сторін і зобов’язуючи ОСОБА_6 сплатити ОСОБА_7 грошову компенсацію в розмірі 700 грн., суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_7 передано у власність рухоме майно загальною вартістю 5 тис. грн., з яких 2 тис. грн. це вартість належної йому 1/2 частки автомобіля, а ОСОБА_6 передано у власність рухоме майно загальною вартістю 3 700 грн.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що сторонами не досягнуто згоди щодо поділу майна подружжя, а загальна вартість спільного сумісного рухомого майна складає 8 700 грн.

Тобто кожному з подружжя ОСОБА_6 належить по 4 350 грн.

Суд, виділивши ОСОБА_7 у власність рухоме майно загальною вартістю 5 тис. грн., а ОСОБА_6 – 3 700 грн., дійшов висновку про необхідність зобов’язати ОСОБА_6 сплатити ОСОБА_7 грошову компенсацію в розмірі 700 грн.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на вказані обставини та вимоги закону уваги не звернув і передчасно зробив висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 8 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.