розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – комунальне підприємство "Ялтинське бюро технічної інвентаризації", про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном, вселення та відшкодування майнової шкоди,

У листопаді 2007 року ОСОБА_3, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 20 березня 2007 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір доручення (комісії), відповідно до якого останній зобов’язувався придбати для неї квартируАДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_5 та отримав для цього 60 тис. грн.

14 червня 2007 року ОСОБА_4 придбав вказану квартиру у ОСОБА_5 Рішенням третейського суду від 5 листопада 2007 року за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру.

Посилаючись на те, що квартиру було придбано за її кошти, ОСОБА_3 просила визнати право власності на квартиру за нею.

ОСОБА_5 заявила зустрічний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном, вселення та відшкодування майнової шкоди, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 вона не укладала, грошей не отримувала.

Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 липня 2009 року, позов ОСОБА_3 задоволено та визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_5 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Міський суд, задовольняючи позов ОСОБА_3, виходив із того, що ОСОБА_4 позов визнав, для розрахунку з ОСОБА_5 використав гроші ОСОБА_3

Відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_5, суд посилався на безпідставність її вимог. У судовому засіданні був допитаний свідок ОСОБА_6, який пояснив, що до нього звернувся ОСОБА_4 з питанням пор вирішення суперечки щодо спірної квартири. Він (свідок) приїхав до ОСОБА_5, яка власноручно підписала усі необхідні документи щодо продажу квартири.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Установлено, що 20 березня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір доручення (комісії), відповідно до якого останній зобов’язувався придбати для ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_5 та отримав для цього 60 тис. грн.

На а.с. 5 є розписка ОСОБА_5 від 14 червня 2007 року про те, що вона отримала від ОСОБА_4 60 тис. грн. за квартиру; до 1 жовтня 2007 року зобов’язується знятися з реєстраційного обліку та звільнити квартиру.

Рішенням третейського суду від 5 листопада 2007 року за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири підлягає як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації, у суду не було підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Крім того, у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз’яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов‘язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, а апеляційний суд помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 9 квітня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 6 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.